Сергій Жадан - Власник найкращого клубу для геїв

Спочатку вони пили за знайомство. Потім почали співати. Гога запропонував повернутись на сцену, Раїса Соломонівна погодилась і як була, в домашніх капцях, полізла на естраду. За нею поліз Гога в її шкіряних ботфортах. В ботфортах і шовковій сорочці від Армані він нагадував різночинця. Славик запустив мінусівку. Раїса Соломонівна повернулась до кримінальної тематики, Гога підспівував. Ботфорти виблискували в світлі софітів.

Зайшовши до туалету, Санич знайшов Славика. Тому було погано, він поливав себе водою з рукомийника і важко ковтав гаряче повітря. Хріново? — запитав його Санич. Нормально, — прохрипів Славик, — нормально. Славик, — сказав Сан Санич, — я давно хотів тебе запитати, може, це не найкраще місце для такої розмови, але все-таки, не знаю, чи буде ще нагода — як ти взагалі до геїв ставишся? Славик підставив голову під холодний струмінь, видихнув і присів біля стінки. Якусь мить помовчав. Я вам, Сан Саничу, так скажу, — довірливо заговорив він, спльовуючи воду. — Мене взагалі від геїв не пре. Але, — він підняв угору вказівний палець, — на те є свої причини. Ну, і що за причини? — запитав Санич, повертатись до залу не хотілось, тому він вирішив перечекати тут. Причини особистого характеру, — повідомив Славик. — Я — алергік. Ми, алергіки, як правило, сидимо на колесах. Ось я, наприклад, — сказав Славик і дістав папіросу, — сиджу. Вже десятий рік. Раніше мені лікар прописував. Але потім мене перестало вставляти, розумієте? А моя сестра працює в фармацевтичній компанії, у них під Києвом фабрика відкрилась. Їм німці на півмільйона апаратури завезли, цілий цех побудували в рамках реабілітаційної програми. Там якийсь дерибан був, фабрику відкривали з понтами. Йошка Фішер приїжджав на відкриття, президент німецький, — Славик нервово випустив дим. — Колишній, — додав він. Запустили, значить, цех, зробили пробну партію, і тут Держстандарт сказав: хрін вам — продукція не відповідає стандартам, надто високий вміст морфіну. Чого? — не зрозумів Санич. Морфіну, — повторив Славик. — Там фішка в тому, що обладнання було їхнє, а сировина наша. А оскільки в них техніка орієнтована на безвідходне виробництво, себто відходів у них просто не буває, то вийшло так, що вони почали масово штампувати наркотики середньої тяжкості. Програму згорнули, ясна річ. Фабрика збанкрутувала. Профспілки підняли шум, їх підтримали наші зелені. Писали листа Йошці Фішеру. Але він не відповів. Ну, одне слово, усіх звільнили, мою сестру теж. А щоб якось улагодити конфлікт із профспілками, зарплату колективу видали продукцією. Вони тепер стоять на житомирській трасі і продають ці таблетки туристам, разом із м’якими іграшками. А мені сестра кілька упаковок привезла. Так що я алергік, щоб ви знали… А до чого тут геї? — запитав Санич після довгої паузи. А х… його знає, — признався Славик. — Ось, візьміть, — сказав він і простягнув Саничу дві таблетки. — Хороша штука. Рубає на раз. Санич взяв таблетки і ковтнув їх одна за одною. Гірше не стане, — подумав він. Гірше не стало.

Раїса Соломонівна зовсім упилася. Вона вирвала мікрофон із рук Гоги і почала співати пісні з кінофільмів. Свою руду перуку вона одягла на заклопотаного Славика. Гога спробував забрати в неї мікрофон, але вона вчепилась йому у волосся і почала кричати. Славик спробував її відтягти від боса, але марно — Раїса Соломонівна міцно трималась за Гогу однією рукою, другою намагаючись видряпати йому очі. Гога спочатку намагався її відштовхнути, але потім теж завівся і почав наосліп махати кулаками. Першим ударом він звалив із ніг Славика. Славик схопився за щелепу і знову кинувся відтягувати Раїсу Соломонівну. Раїса, зустрівши спротив, озвіріла і кинулась на Гогу з новою силою. Після кількох спроб вона проїхалась-таки по його лівій щоці, лишаючи криваві борозни і відламуючи накладні нігті. Гога зойкнув, відступив і ввалив Раїсі Соломонівні з носака просто в живіт. Раїса відлетіла назад і разом зі Славиком, котрий за неї тримався, завалилась у зал. Гога, лаючись, витирав кров. Санич, — крикнув він, — будь другом, — винеси звідси цю відьму. І музику її вимкни, — крикнув він. Санич підійшов до співачки, взяв її за петельки і потягнув на вихід. Слідом із плачем біг Славик у перуці, Гога дивився на все це зі сцени і лаявся. Відьма! — кричав він, стоячи посеред сцени. — Відьма чортова! Санич викликав таксі, сунув Славику бабки і повернувся до клубу. Гога сидів скраєчку сцени, витираючи кров шовковим рукавом, і пив водку з горла. Відьма! — заплакав він і ткнувся носом Саничу в груди. — За що вона мене? От відьма! Нормально, брат, — відповів йому Санич. — Давай я тебе додому відвезу. Вони вийшли надвір. Горбань стояв біля своєї машини, подивився на Гогу в ботфортах, перевів задумливий погляд на Санича і мовчки сів за кермо. По дорозі всі мовчали, тільки Гога час від часу схлипував. У мене теж сусід підар, — спробував зав’язати розмову горбань. Да? — похмуро озвався Санич, — а в мене цілий під'їзд.