Ґабріель Ґарсіа Маркес - Записник з моїми сумними курвами

— Гаразд, приходь.

Дібравсь я туди о десятій двадцять і вручив Розі Кабаркас останні в моєму житті листи, які містили розпорядження щодо Дельгадіни після мого жаского кінця. Роза подумала, що я взяв близько до серця того зарізаного, і глузливо мовила: «Вважай, якщо ти зібрався вмирати, то хай це буде не тут». «Скажеш, що мене переїхав потяг із порту Колумбія, оте нещасне порохно, нездатне нікого забити», — відрік я.

Готовий тієї ночі до всього, я положився горілиць, чекаючи останнього болю у першу мить мого дев’яносто першого року. Почув далекий передзвін, відчув дівочі пахощі Дельгадіни, яка спала на боці, розслухав якийсь далекий лемент, чиєсь ридання, можливо, вмерлого у цій кімнаті сто літ тому. Відтак, затамувавши подих, вимкнув світло, переплів її пальці зі своїми, аби триматися за її руку, і полічив усі дванадцять із дванадцяти ударів моєю дюжиною прикінцевих сліз. Доки заспівали півні, й нараз ударили величальні дзвони й вибухи петард, то святкувалося, що я, живий і здоровий, пережив свій дев’яностий рік.

Свої перші слова я мовив до Рози Кабаркас: «Я купую в тебе дім, увесь, з крамницею і садом». Вона відказала: «Давай укладемо угоду двох старих, скріплену нотарем: той, хто житиме довше, лишається з майном іншого». «Ні, бо коли я умру, все має дістатися їй». «Нічого, — мовила Роза, — я візьму дівчину під свою опіку, а потім лишу їй усе — й твоє, й моє. Більше на цім світі у мене нікого немає. А наразі відремонтуємо твою кімнату, оновимо ванну, поставимо кондиціонер, повернемо твої книжки та музику».

— Гадаєш, вона згодиться?

— Ох, ти мій бідний мудрецю, добре, коли старий не робиться ще й дурний, — сказала Роза, конаючи зі сміху. — Ця бідна крихітка вклепалася у тебе аж по вуха.

Я вийшов на осяйну вулицю і вперше розгледів самого себе на далекому овиді мого першого століття. Мій дім, безгомінний та прибраний о шостій з чвертю ранку, зачинав упоюватися барвами веселої ранкової зорі. На кухні на весь голос співала Даміана, воскреслий кіт окрутив хвостом мої коліна і тюпав за мною аж до письмового столу. Я опоряджав свої пожовклі папери, чорнильницю та гусяче перо, коли сонце спалахнуло серед мигдалевих дерев у парку і поштове річкове судно, яке через посуху запізнилося на тиждень, з гудінням увійшло в канал порту. Нарешті то було справжнє життя, і серце моє билося спокійно, мені судилося померти від щасливого кохання у радісній агонії котрогось дня опісля моїх сотих роковин.

Травень 2004

Перекладено за виданням: Gabriel García Márquez. Memoria de mis putas tristes. Editorial Norma, S. A. Bogotá, Colombia, 2004.

© Галина Грабовська, 2005, переклад.

Новий роман Маркеса побачив світ наприкінці жовтня 2004 р., і його з’ява супроводилась величезним ажіотажем. По-перше, це був перший художній твір Ґабо, як його ніжно називають у Колумбії, після десятирічної паузи. По-друге, колумбійські пірати за кілька тижнів до офіційного виходу новинки спромоглися випустити контрафактний тираж довгожданої книги свого славетного співвітчизника, чим спровокували низку різких публічних заяв Маркесових літературних агентів. В результаті авторові довелося поспіхом вносити деякі зміни в останній розділ роману. І нарешті, до величезного збурення читацької аудиторії спричинилася сама назва нового творіння Нобелівського лауреата — «Memoria de mis putas tristes».

Власне, одне слово у цій назві — puta (курва). Слово, яке в іспаномовних країнах виводять на парканах чи стінах будинків, яке можна почути з уст п’яненьких дядьків або й підлітків, які хочуть здаватися дорослими, яке часто-густо лунає під час сварок та колотнечі. Слово вульгарне, точніше — обсенне (бо стосується виключно сексуальної сфери), заборонене культурною традицією і практикою мовного етикету. Воно фігурує в багатьох малоцензурних словосполученнях, на кшталт hijo de puta (курвий син) чи puta madre (курва мама). Тобто почути його можна часто, а от побачити на обкладинці книжки!.. Для багатьох це було шоком.

«Непристойна» назва нової книги Ґабо стала на заваді поширенню інформації про неї в інтернеті, навіть спричинила певні ускладнення в спілкуванні Маркеса з літагентами — його електронні листи до них чомусь не доходили. Як виявилося, фільтри деяких серверів не пропускають нецензурщини, і очевидно, просто блокували слово putas .