Ирена Карпа - Добло і зло

— Я хочу, щоби ти тут зависала з нами, вливалася в колектив! — довірливо казав мені Ніно.

Як же його підвести? Поїхали з Вовчиком у Грузію лише на десять днів, а не надовше. Ну як же — мене у Києві чекають, я потрібна! Не дай Боже, підвести корпорацію, і Нінова щока засмикається пущє брежнєва.

Нічо, шо всі на роботі просто сиділи в Інтернеті і качали фільми, отримуючи зарплатню. Просто тобі фонд допомоги дітям-нездарам. Це вже потім, коли гроші в компанії різко закінчилися, контора почала наймати мажорів-стажорів: їхні папіки й самі би раді доплатити, щоби тільки дитина при ділі була. Та й не при будь-якому, а при телевізорі!

Мені телевізор був до дупи. І Ніно це добре розумів.

І це Ніно вбивало.

— Ай андестенд, — кричав він, — зет фо ю ітс е булшиг джоб!

— Та нє, Ніно, шо ти, зовсім ні! — не вельми переконливо вдавалося мені відбріхуватися, що ж поробиш. Це він на мене почав репетувати за те, що я вступилася за колег. Так просто в очі він мені гівна не лив, а завжди тільки поза очі.

— Що, — казав Ніно, — ця сука не хоче приходити на десяту, а хоче на дванадцяту?! То покажіть їй на двері!!!

Тобто чужими руками чувак жар хотів загрібати. При цьому зі мною вітався улесливо й мило:

— Хав ю дуінг, сюперстар?

— Від суперстара чую, — так само мило відповідала я. Посмішка Ніно зникала, бо ж була дєжурна.

Коли ми поїхали знімати фальшиве музичне нагородження в Мюнхен (всі країни третього світу знімають свої сюжети у справжніх панських декораціях, але в окремий від євроамериканських зірок день, щоби при монтажі вставити своїх біг-старів начебто у всезагальну церемонію), Ніно проявив свою задротську природу по повній.

Він ще в Києві доводив Катю, мою милу й розумну продюсерку. Вона, людина творча, надто близько брала до серця все на світі, маразм начальничків в тім числі… Я взагалі не знаю, як можна щиро вірити, що в тебе є начальник, окрім Господа, та й той — радше найстарший родич. Ліпше вже садити ріпу на городі і жити натуральним господарством, зате ніякий дядя не думає, шо він над тобою главний. Нє, працювати в компаніях можна, звісно. Головне, ніколи не забувати, шо ти — це ТИ. Це цінність. Що твоя душа — фотографія Бога чи щось типу того. А те одоробало, який би пост воно не займало, явно не володіє твоїми думками і силою. Чому так багато людей, класних і розумних, несуть це гівно і парєво з роботи ще й додому, і сни їм сняться про роботу і начальників, і просинаються вони вже в стресі, а по п'ятницях йдуть з подружками в бар і набухуються в дупу… Сука, піздєц. Копи ж книжки читати?!

Коротше, в Мюнхені Ніно довів уже й мене. Він вимагав у нас з'являтися на місце зйомки за півгодини до офіційного часу, а початок зйомки відкладався ще на півтори години. Він знав, що завтра нам знімати о сьомій ранку, але кликав всіх пізно вночі в бар «для тім-білдінга», а коли ми з Катьою відмовлялися, бо нафіг нам бухий в сраку Ніно без трусів (любив він таке, особливо на корпоративах — бігати, показувати дупу в камери спостереження і волати: «ай хейт зис ченал!!!») і алкоголь взагалі, ми отримували звинувачування в антисоціальності. А тут ще й Алігарх під’їхав на Врученні потусувати. Це ж, типу, моднєнько. Я від нього ховалася, як могла. Втекла з концерту «Фу Файтерз» в готель спатоньки. А він слав мені купами есемеси. Від розпачливих до наказових. Останній десь такого змісту: «Вєрнісь, ти с ума сашла! Здєсь же єсть всє люді, каториє тєбє могут прігадіцца, єслі хочеш кєм-та стать! Вєрнісь нємєдленна, я аппачу таксі. Вєрнісь, я хачу тєбя відєть».

От тут мене й порвало. В присутності ПМС і Каті. Я ридала так, що Мюнхен здригався.

— Сука, бля, піздєц! — кричала я. — Як все це тупо, мілко й дешево! Які, на хрєн, люди? Яке Вручення?! Совок це все грьобаний, де з нами поводяться, як зі скотами, бо ми з України і маємо молитися, шо нам показали чиюсь стар-гримерку! Пішли ви всі на хуй зі своїм порожняком! Боже, нашо я так дешево марную свій час і вроджену харизму?!

Катя мене цілком підтримувала.

На другий день я — опухле лице каналу — знімала сюжет о сьомій ранку. Про зірковий, сука, кетерінг.

— А ти не підсиплеш Нелі Фуртадо отрути в мохіто? — питала я в бармена.

— Ні, ти шо! — сміявся мелірований педик.

Ну, але яка би ще теледіва дозволила собі продемонструвати мішки під очима й відсутність мейк-апу? Шкода, що наш канал ніхто не дивиться. Стільки нових слів по телебаченню…

Коли настав час знімати проходження звйозд червоною доріжкою, ми з Катьою поділилися: я тусувала там спочатку, говорила з невідомими, восходящими старлетами. А Катя пішла знімати всяких хамів дім-біланів, «Токіо Готель» і, що хоч трохи порадувало, «М'юз».