Сергій Бут - Листи з того світу

Я не пішов. Життя дано людині не для того, щоб утікати від своїх фобій. Боротьба із самим собою — ось формула успіху особистості, і я не збирався відступати.

— Так, хочу, — відповів я твердо, дивлячись ворожці просто у вічі.

Жінка глянула на мене так, наче я щойно звернув гори. Здається, маленьку перемогу над собою я все-таки здобув.

— Добре, що ви такий твердий у своїх намірах. Це робить чоловіка чоловіком.

Вона схилилася до мене, й у вусі зазвучав її шепіт:

— Ворожіння, синку, — це не гра. Що кава чи карта показала — те треба прийняти з повагою та серйозністю. Лишень так можна оминути біду. Знаки віщують тобі небезпеку, але не бійся. Мужність і розум допоможуть тобі. Не втікай, не озирайся та будь насторожі. Слухайся свого серця і не давай страхові розповзатися твоїми жилами.

Її слова затьмарили розум. Замість голосу провидиці в моїх вухах забринів пташиний клекіт. Свічки так нагріли повітря, що стіни почали спливати, мов віск. Щелепа ідола посунулася долу, готуючись будь-якої миті проковтнути мене. В усьому, що мене оточувало, я вбачав небезпеку. Це — пастка.

Урешті ворожка склала руки на грудях, даючи мені знак, що розмову завершено.

— Це все.

Жінка рішуче підвелася, не залишаючи мені іншого вибору, як покірно слідувати за нею. Мій візит скінчився. І, як виявилося згодом, слова ворожки «це все» стосувалися тільки її. Для мене ж усе тільки починалося.

Відкритий простір вирвав мене з полону чар ворожки. Я присів на лавку й задер голову. Купчасті хмари грайливо вимальовували на голубому полотні візерунки тварин, рослин, інші абстракції, у яких можна було угледіти що завгодно. Вітер швидко трансформував їх у різноманітні зображення.

Ось кілька хмарових пір’їн збилися в купу, утворивши подобу динозавра, пролетіли незначну відстань і переінакшилися, перекинувшись на якесь фантастичне звірятко. А ось хмаровиння сформувало щось дуже схоже на глечик, щоправда, без ручки, але з чітким вузьким горлом. Вітряні потоки знову і знову розтягали в різні боки небесні натюрморти, створюючи нові, більш дивовижні.

Спостерігання за хмарами поступово вгамувало мою уяву, і я ніби заспокоївся. Підійшли дві панянки і попросили дозволу сісти поруч, тож я ввічливо відсунувся на край лавки, звільнивши для них місце. У спину дмухнув легенький вітерець, змусивши мене озирнутися. Позаду нічого надзвичайного не було — ранкова метушня людей, які вічно кудись квапляться. Та щось не давало мені спокою. Відчуття тривоги блукало в межах моєї свідомості. Мені закортілось поговорити з мудрим Яшею.

«Вернісаж» тріщав від надміру туристів, мов переспілий кавун. Група літніх людей товклася біля ятки із вишиванками, активно обговорюючи вишуканість українського національного строю. Насилу протиснувшись, я рушив до прилавка свого підстаркуватого товариша. Він звично сидів на рибацькому кріслі з газетою в руках.

— Доброго ранку!

Яша розійшовся в усмішці і, відклавши газету, простягнув мені руку.

— Доброго ранку, мій юний друже. Як вам сьогоднішня погода?

— Спекотна, — відповів я, потискаючи його долоню, а тоді спитав те, що радий чути будь-який крамар: — Як клієнти?

— Клієнти — як молоко на вогні, треба пильнувати, щоб не збігли, ну тобто не втекли, — уточнив він, лукаво примруживши око. — А як ваша наука?

— Наука теж, як молоко, — може скиснути, якщо про неї забути.

Моя відповідь, до пари Яшиній, нас розвеселила.

— Ладний у вас гумор! — сказав він, наливаючи з термоса чаю. Ним він часто пригощав мене під час наших бесід.

— Сьогодні — зелений. Забув, куди подів чорний. Старість.

— То пусте, не переймайтеся. Знаєте, а я знайшов нову квартиру і вже навіть ночував там.

— Справді?

— Так.

— Ну, Андрію, вітаю! І заздрю вашій спритності.

— То, найпевніше, випадковість, але що сталося — те сталося. Знаєте, моя нова хазяйка — ворожка. Ви вірите в магію?

Яша схилив голову і неквапом сьорбнув чаю. Справжній єврей, перш ніж дати відповідь, подумає як слід. Мій співрозмовник був чистокровним євреєм.

— Я вірю лише в Бога, але якщо є Бог, то мусить бути і диявол. А коли так, то є протилежні шляхи і люди, які ними ходять.

— Якщо вірити пророцтву, то мене чекає справжня небезпека, — виловив я з пам’яті слова ворожки.

Обличчям торговця майнула тінь тривоги.

— Із вами все гаразд? — спитав я.

— Андрійку, то недобре.

— Та годі вам! Ви ж доросла людина і чудово розумієте, що це несерйозно. Усі страхи народжуються в наших головах.