Микола Зарудний - Гілея

Здесь есть возможность читать онлайн «Микола Зарудний - Гілея» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1979, Издательство: Видавництво «Дніпро», Жанр: Советская классическая проза, Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Гілея: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Гілея»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Щастя людське, як і кохання, не приходить само, за нього треба боротися, творити своїми руками, серцем і не лише для себе, а для всіх, для своєї рідної землі, — тоді воно справжнє і повне.
Ця висока мета і є справою життя героїв роману «Гілея» — людей різного віку, професій і долі.

Гілея — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Гілея», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Ярина не відчула ні обурення, ні ревнощів, лист схвилював її своєю щирістю. Та й читала його не та колишня, трохи самозакохана Яринка, що крутила голови кам’янським парубкам, а жінка, яка вже знала смак гіркого, як полин, настою невлаштованого степового життя. Читаючи, вона вдумувалася в кожний рядок Мартиної оповіді і питала саму себе: «Чи написала б так я?» Ні, чесно призналася Ярина. Отже, є сильніша любов, ніж її, Яринчина. Власне, вона вже й сама не знає, чи любить Івана, чи міркує, як і кожна жінка: дитина мусить мати батька...

Тоді, коли Ярина прибігла до Івана, вислухавши Маринину розповідь про те, що довелося пережити йому в перші роки на Овечому, вона сказала правду, що ніколи не залишить його. Він постав перед нею не в мученицькому ореолі, а в шалі праці і боротьби. У ті хвилини серце Яринки було переповнено любов’ю й гордістю за нього і за його діло. Вона бачила Івана не звичайним стомленим лісничим, а людиною, яка відроджувала Гілею... Вона вірила в це, але...

Але знову почалися будні. Нелегко розставалася зі своєю високою вірою Яринка, вона боронила її від самотніх ночей, від дрібниць побуту, від власних сумнівів і бажань. Та, мабуть, віра була тільки спалахом.

Іван не знав, а вона вже кілька разів складала свої речі, зодягала Михайлика, щоб виїхати з цього степу додому, до людей, до своєї школи, праця в якій тепер здавалася для Ярини найбільшим щастям... Потім вона знову розвішувала плаття на жердці, роздягала сина й виглядала Івана...

Ярина не могла дочекатися Запорожного, щоб віддати йому листа. Вона відкинула геть думку, щоб влаштувати йому сцену ревнощів, скористатися з цього і виїхати з лісництва. Це було б принизливо. Що ж він скаже?

Вона вже спала, коли повернувся зі Степового Іван. Засвітив лампу на кухні.

— Спи, Яринко, я сам підігрію чай.

— Там тобі лист. Я думала, що від мами, й прочитала. Пробач... На столі лежить.

Ярина чекала, що він скаже. Можна було б уже прочитати того листа двісті разів, а він мовчав.

— Зніми чайника, бо розплавиться, — сказала Ярина, щоб нагадати йому про себе.

— А я його й не ставив...

Мовчання.

— Прочитав? — не втерпіла Ярина.

— Прочитав.

— Чого ж мовчиш, згадуєш?

— Згадую.

— Шкода?

— Шкода.

— Чого ж одружився зі мною?

— Бо ти... була.

— І все?

— Хіба цього мало?

— їй, напевно, тяжко. Ти напишеш їй?

— Не знаю.

— Щось треба робити, Іване.

— Щось треба робити...

* * *

Ото правду люди кажуть, що нема більшої біди, ніж лиха жінка й тісні чоботи. Ну, з жінкою ще можна помиритися, а що ж робити з цими клятими чобітьми? І хром добрячий, і ранти є, а тиснуть так, що ступити не можна. Правий ще нічого, а лівий, чорти б його взяли, мабуть, до крові ногу роз’ятрив. А коли купляв на базарі в Рибальському, то наче по мірці були. На радощах забув свої старі чоботи біля рундуків, а тепер хоч плач. Уже кілометрів сто відміряв — думав, розтопче — куди там! Наче вони з бляхи викроєні... О, вже й правий почав муляти: задник натирає давню рану. Хоча б до села чи до якого хутора дошкандибати, віддав би ці чоботи й за будь-які шкарбуни. Та нема села. Степ та степ.

Можна було б і в старих прийти додому, думав собі чоловік, так хотілося ж, щоб хоч якийсь фасон мати. Якщо чоботи на тобі нові, хромові, то й вигляд інший. Одразу люди побачать, що ти не зайда, а чоловік хазяйський, бо не кожен ходить у будень у хромових чоботях.

Чоловік вийшов на розбиту машинами дорогу й сів на узбіччі. Земля була вогка й холодна — не встигло ще прогріти її сонце. Що ж, і не так ще було, вирішив чоловік і скинув чоботи, витягнув закляклі ноги, наче на світ народився. Потім онучею витер до блиску хром, зв’язав чоботи за вушка, перекинув через плече й пішов далі. Хай краще ноги заклякнуть від холоду, ніж мучитися в тих недомірках.

На дорозі показалася машина. Чоловік підняв руку. Шофер пригальмував.

— Це дорога на Овечий? — спитав чоловік, поправляючи лямки речового мішка.

— Нема тут ніякого Овечого, — чвиркнув крізь зуби шофер.

— Як нема? Хутір був... Овечий.

— Нема тут хутора. Ця дорога в лісгосп Степовий веде, — пояснив шофер, — а хутора нема, папашо. Чоботи не продаєш?

Заблукав, подумав чоловік, оглядаючи незнайому місцевість. Ліс якийсь росте. Ніколи не було лісу біля Овечого. Що ж, треба добиратися через степ до якихось приземкуватих будівель, що виднілися за перелісками.

Згодом він побачив вершника, що промчав, як скажений, на гнідому коні. Крикнув йому: «Почека-а-ай!», але той не почув. Страшенно боліли ноги, пісок в’їдався в роз’ятрені рани, і холодний піт заливав йому очі. Цей біль не давав чоловікові думати про найдорожче, принизив радість дороги, що вела додому... Хто ж чекає його вдома?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Гілея»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Гілея» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Гілея»

Обсуждение, отзывы о книге «Гілея» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x