Ґео Шкурупій - Гульо

Сунові І-дзи було байдуже, кого жере його пес на монгольському кладовищі, але йому було страшно й огидно підходити до пса, коли той вертався з свого людожерного промислу.

Сунів пес живився лише свіжими мертвяками, його прихід у долину смерті завжди був тріумфальний. Голодні дикі монгольські пси, підібгавши хвости й вишкіривши жовті зуби, панічно відходили, коли до них наближався Сунів пес. Він вибирав найсвіжіший труп і ласував коло нього цілу ніч або день, коли не було великої спеки.

Одного разу для лам настали дні жалоби. Лами зачинились у своїх дацанах і загрозливо мукали звідти в довжелезні сурми. Революційна Спілка монгольської молоді оголосила похід проти собак. Лами прекрасно зрозуміли, що цей похід скерований безпосередньо проти них, проти ламаїзму.

Молодь, озброєна револьверами, рушницями, дрючками, пішла по місту. Постріли, собаче гавкання і виття, хряск дрючків по гладких спинах собак залунали базаром та всіма міськими закутками. Собакам було оголошено нещадну війну.

Побойовище тривало кілька днів. Кілька днів лами не відважувались вийти на вулицю з своїх фортець-дацанів. Лише коли стих бій та розвідачі рапортували, що все втихомирилось, лами вийшли походом із дацанів.

Похід вони влаштували помпезно, з усією кольоровістю та урочистістю, на яку були здатні.

Попереду йшов із чисто поголеною головою лама, ввесь одягнений у червоне. Він ніс велику дваджу — хоругов. За ним, з червоними, жовтими й синіми парасолями на дуже довгих ручках, ішли інші лами, а серед них ішли з поголеними головами діти — учні дацанських духовних шкіл — чойр, з маленькими дваджами в руках. Всі одягнені в червоні новенькі халати.

Далі йшло четверо лам, що несли дві довгі сурми, які нагадують гуцульські трембіти.

Перша пара лам несла передні, широкі частини сурм, друга пара сурмила, дмухаючи в довгі тонкі рури, що ними починаються ці сурми. Сурми були важкі, й треба було мати добрі легені, щоб дмухати в них, бо звук, що його видавали сурми, був густий, голосний бас, яким можуть пишатись лише гудки морських пароплавів.

Поруч ішли сурмачі, які сурмили в бляшані сурми, що були, очевидно, довезені сюди з дитячих європейських цяцькових крамниць.

Далі несли два бубни. По них іноді били палицями, й це ще збільшувало какофонію. Звуки ударних інструментів, що мали вигляд хоругов, зроблених із мідяних тарелів, дзвоном наповнювали ламську метушню. За ними цілим натовпом ішли лами з мідяними круглими тарелями в руках і брязком міді підтримували цей примітивний оркестр.

Але, незважаючи на всю цю урочистість, було видно, що ламаїзмові надходить кінець. Піші та кінні монголи, які траплялись на шляху процесії, байдуже поглядали на лам, не віддаючи їм жодної пошани.

Велосипедистки-монголки несподівано виїздили з-за рогу вулиць, збиваючи з ніг спантеличених демонстрантів. Підстрибуючи і перебігаючи вулицю, лами-ватажки силкувались додержати порядку, що вдавалось їм з величезними труднощами.

Нарешті три автомобілі, що один по одному виїхали з-за рогу вулиці, криками своїх сирен заглушили музику походу й хмарами пилюги зіпсували всю ламську врочистість.

Антисобачий тиждень дав чудові наслідки.

У столиці Монголії Улан-Баторі набагато поменшало собак.

Раніш од зграї собак, що нападала на перехожого, можна було відборонитися, лиш забивши собачого ватажка.

Коли нападало кілька собак, треба було присісти, тоді собаки зупинялись і чекали, поки людина не підведеться. Зробивши кілька кроків, знову треба було присідати, бо собаки негайно ж переходили в наступ.

Тепер собачу загрозу зламала революційна молодь Монголії. Це була пересторога й ламам, щоб вони зменшили свої апетити.

На диво, пес Суна І-дзи лишився живий.

Він мудро перечекав погромницькі події в Суновому дворі за високим парканом, обмащеним жовтою глиною.

Лами, які й потім приходили поласувати кумисом та кушорами в Суновій корчмі, були приємно здивовані, коли побачили пса живого.

Вони ще з більшою пошаною почали ставитися до цього собаки.

Незабаром старий Сун І-дзи помер, не дочекавшись, коли він стане багатий, як мандарин.

Пес випровадив Суна на кладовище й ліг коло нього, оберігаючи від зажерливості інших собак.

Довго лежав Сунів пес, думаючи, як вийти йому з цього прикрого становища.

Він кілька разів облизував Суна І-дзи, але той не прокидався. Тоді пес поволі й обережно обгриз усього Суна, поки з нього не лишився потворний сухий кістяк.