Дмитро Бузько - Старим Дніпром в останній раз.

Пасажири кажуть, що підпливаємо до Канева. Тепер стає зрозумілим, чому наспівується...

.... Дніпро і кручі......

було б видко, було б чути......

............ реве ревучий........

Наспівуєш, а настирлива критична думка все нагадує: хіба не гіперболіст?

Такий спокійнісінький старуган Дніпро, хіба він може ревти? Він лише муркотить, гріючися, як кіт під сонцем, або прохолоджуючись під зоряним блиском.

А гори ввесь час наближаються до пароплава, як потворні величезні істоти. Вони ніби підкрадаються до нас і хочуть нас проглинути.

Ранковий вітер не вщухає, він забирається в кров і старанно прохолоджує її. Не зважаючи на це, школярі екскурсанти поснули. Дівчата понакривалися білими намітками й прихилилися головами до колін своїх лицарів, а лицарі, натягнувши кашкета на самий ніс, героїчно тремтять в жартівливих, але холодних пазурах ранкового вітру.

Хлопці й дівчата їдуть на могилу. Це радянські прочане.

Пароплав підходить до пристані. Прямо перед нами гора, вона в ранковому освітленні нагадує легендарну тварюку. Плями суглинку відзначають очі, вуха та пащу.

Гора наїжилась лісом, і цей лісок на горі — це грива цієї потворної тварюки.

А де ж могила? Довго і старанно вдивляєшся в обрій, бачиш кручі, кручі й кручі, далі дерева, що з них стрункими щоглами повипиналися в небо тополі.

Серед дерев мальовничо розташувалися хатки.

Вдивляєшся й бачиш чудовий краєвид, що несамохіть асоціюється з старовинними легендами та казками.

Могили ввесь час так чомусь і не видко. Десь далеко таки забрався Тарас Григорович на спокій од свого ревучого Дніпра.

Пароплав попихкав і одвалив. Праворуч назад побігли кручі, одна дивовижніша за одну.

Все так само вдивляєшся, шукаючи могили, і, нарешті, далеко на кручах поміж тополів бачиш гостроверху білу колонку.

Це і є пам'ятник на могилі Тараса Григоровича Шевченка.

Колонка своєю білістю та стрункістю сперечається з тополями, але тополі швидко оточують її своїм танком, ніби всі вони танцюють старовинного менуету, і колонка зникає з очей.

Кручі сунуть, одна дивовижніша за одну. Ось випливає височенна круча, вона над самою водою, і тепер зовсім не дивуєшся екстравагантним бажанням Михайли Семенка... Згадуєш його вірша, і справді стає бажаним збудувати на самому шпилі такої кручі палац у стилі Растреллі, з усіма напівсимволічними причандалами.

Цей замок мав би з Дніпра надзвичайний вигляд і весь відбився б у воді...

Такі екстравагантні думки раптом перетинає бренькіт бандури, й тихий молодий голос співає славу Шевченкові, його могилі, Дніпру та кручам.

Підходиш ближче й бачиш якусь людину в солом'яному брилі в українській сорочці з краваткою.

Вітер ворушить рудими довгими козацькими вусами, — очі заплющені. Це сліпець. Він співає й перебирає пальцями звучні струни бандури.

Раптом він кінчає співати й розплющує очі. Ви здивовані й збентежені. На вас дивляться до неймовірності блакитні хитруваті очі. Ви бачите перед собою молоде, свіже обличчя, театрально підроблене під старовину.

Це якийсь молодий бандуриста, аматор старовини та етнографії.

Грошей він не бере, а во славу Шевченка та України що-дня недосипає, бо їде пароплавом од Канева до першої зупинки, виконуючи доброхітно обов'язки пропагатора та співця, боючись, щоб слава цих круч не вмерла.

Пароплав знову починає ритмічно заколисувати, і несамохіть співаєш старовинних пісень.

Пароплав іде по стовпах. Ось він кар'єром мчить на червоний стовбець, ніби хоче його протаранити, ось він раптом завертає і вже мчить на такий же, але білий стовбець

Правий берег — стовбець червоний, лівий берег — стовбець білий.

Сьогодні неділя, і на кожній пристані пароплав зустрічають гуртки парубків та дівчат.

Дівчата, не зважаючи на спеку, ходять у кількох теплих спідницях та кохтах. Це зі здивуванням ще раніш помітив Бузько й розповідає, про це.

— Уявіть собі, вони одягають по три спідниці у таку спеку! А рибалки, що живуть коло води, ніколи не купаються!

Те, що рибалки не купаються, після аналізи стає зрозумілим. Це професія. Лікарі — хворі, шевці — без чобіт, а рибалки, що завше живуть коло води, не купаються.

Шкурупій заявляє, що українські прерії (рівнини) відрізняються од мексиканських лише тим, що в Мексиці ростуть кактуси, а у нас верба.

Індійці відрізняються од наших селян — рибалок тим, що плавають у «пірогах», а наші рибалки — в човнах, що нічим не відрізняються од «пірог».