До Гайдара підійшов Качалов. Він пересувався, як хворий, що довго лежав у ліжку. Гайдар бачив, як його помічниця Ганна Пасек та санітар Семен сідали на коней.
— Починається! — сказав Качалов, показуючи на верхівців, що поїхали туманною рівниною в напрямі до гір.
Гайдар мовчки вислухав Качалова, не виявляючи своїх почуттів. Він подивився на Качалова, й їхні погляди зустрілись.
— Вам, мабуть, наговорив уже про мене Кістяківський?—сказав Гайдар, спокійно дивлячись у вічі Качалова. — Це все неправда! — раптом зламався в нього голос, усмоктуючи в себе дивне роздратування, що десь жевріло ще йому в грудях. — В Цецерліку була божевільна санітарка. Всі обвинувачення проти мене — це вигадка вередливої жінки! А потім навколо цього здійняли галас. Вони довідались про попередню мою історію з робітницею заводу, а я вимагав робити й пильного ставлення до хворих!
— Буває! — відповів Качалов.
Він уявляв собі лиху історію цього молодого лікаря. Із слів Кістяківського лікар Гайдар був еротоман. У себе на батьківщині він мав неприємну історію з робітницею заводу. В Цецерліку Гайдар голий, з плащем на тілі, з'явився перед санітаркою. Обидва випадки були безглузді, але їх плутали так, що Гайдар потрапив аж до Гобі, а це був і центр і кінець світу. Качалов відчував, що історія Гайдара перебільшена, що це просто фатальний збіг обставин, який іноді заплутує людину, як у тенетах.
— За ці шість місяців ви мусите витримати іспит! — сказав, трохи помовчавши, Качалов.
— Моя помічниця, — почав Гайдар, — дурнувата, легковажна дівчина, а Кістяківський морочить мене різними брутальними попередженнями. Він заздалегідь створює атмосферу, з якої незабрудненим не вийдеш.
— Зумійте себе поставити! — відповів Качалов. — Оця мегера, Роза Бер, домагалась мого кохання. Ви собі уявляєте! Я старий, зовсім уже старий, що я можу? Звідси виникла неприязнь і зненависть. У Гобі європейці сваряться і варяться у власній юшці. Будьте обережні! Ви навіть можете тут посваритися з кухарем, і він отруїть ваше існування. Незабаром ви довідаєтесь, що таке Гобі...
— Я вже собі уявляю!..
— Ні, ви ще не уявляєте! Подивіться на цю тюрму. Це вигадка, яка тут зовсім недоречна. Нещодавно в ній трапився випадок. У ній тепер сидить семеро в'язнів: двоє цириків охороняють їх. Одного дня ці в'язні разом з цириками втекли до Гобі, їх кілька днів розшукували й не знайшли. Кілька днів в'язниця була зовсім порожня. Одного ранку, уявіть собі загальне здивування, всі в'язні знову опинились у в'язниці. В'язні сидять, а цирики охороняють. Вони всі з власної охоти повернулися назад. Гобі викурила їх, як викурюють ховрахів. Дбайте за те, щоб за шість місяців у вас нічого не трапилось!
— А що може трапитись?..
— Крім сварки, нічого не трапиться, але наслідки її можуть бути дуже неприємні...
— Я віддамся роботі, — сказав Гайдар, — треба, щоб наше перебування тут дало справжню користь монголам!..
— Вам буде легше, ніж мені! Вони користувалися з тібетської медицини, і мені довелося багато повоювати з ламами. Тут хороша молодь. Ревсомольці вам допоможуть. Спирайтесь на них! Хоч я і виснажений, але робота тут відмолодила мене...
______________________________
«Гобі» — п’яте оповідання в збірці Ґео Шкурупія (Георгія або Юрія Даниловича Шкурупія, 1903-1937 рр.) «Монгольські оповідання». Збірка була видана 1932 року харківським видавництвом «Рух». Загалом у збірці 9 оповідань («Вчинок гуна», «Кар’єра святого», «Гульо», «В долині ріки Іро», «Гобі», «Долина смерті», «Герой», «Легенда», «Злий дух»), а також передмова автора «Як задумано». Збірка є творчим наслідком подорожі Ґео Шкурупія до Монголії влітку 1930 року.