Ґео Шкурупій - Повстання

Там, де був зв'язок, старанно стукотіли апарати Морзе та Юза, гули дроти індійського телефону, продирались розвідки голодних, обідраних, але озброєних до зубів людей. Ішли китайці, киргизи, латиші, українці, росіяни і всі вони були червоні від напруження й од своїх брудних, червоних стрічок, кокард та стягів.

Ішли вони по п'ятах Керенського, загрожували бандам Краснова та Каледіна, що зазіхали на Донбас, й груддю йшли на загони гайдамаків, що оперували під керівництвом Української Центральної Ради на Правобережжі.

Революція та повстання захопили всю країну, тільки Правобережна Україна була ще в лабетах поміщиків та авантюристів, але Жовтневий запал докотився й сюди.

Полтава вже була в руках червоних. Бронепотяг «Полупановець», увесь сірий, забруднений, гордо маючи червоним стягом, стояв на станції.

Крізь хугу, вітер і сніг він приносив смерть білим, посилаючи зі своїх крицевих дул смертоносний вогонь, який змішував кров з забрудненим снігом і мертвими тілами людей.

Заїржавлений і подряпаний кулями панцир бронепотягу наочно доводив свою відданість революції.

На рельсах колії, проти бронепотягу, сидів матрос і сірими, як панцир, очима дивився на напис «Полупановець».

Матрос був у чорній, подертій куртці, з якої виглядали напівчорні, засмажені груди, на його круглій матроській шапці та чорних стрічках був гордий напис «Аврора». Це був командир бойової чоти бронепотягу, Степан Завірюха. Він курив здоровенну брудну цигарку й смачно спльовував у жовтий сніг.

На далеких від станції вулицях Полтави іноді вибухала стрілянина. На станції була тиша, коли не зважати на лайки й вигуки червоноґвардійців, та важке шипіння бронепотягу.

— Чого, дядьку, квапишся? — сказав матрос до старого дядька, що топтався на місці й викидав з горла важкі, як шрапнель, слова. — Хіба не чуєш, як наші фуражери здобувають провіянт!

— От це й біда, що фуражери, поки принесуть, то все пожруть! – безнадійно відповів дядько.

— Все, що є, все наше! Не пожруть, черево не витримає!

— Коли б то так! От у Києві в мене брат у двірниках служить, коли б там зараз бути, можна було б шкалик дістати!

— Скоро й там будемо! — сказаз Завірюха. — Наша Совдепія й там жару завдає У мене там двоє братів. Мабуть тепер разом з робітниками за арсенал б'ються!..

Ох, ти ябиличко, куди котишися,

Ой, Центральная Рада, не воротишися! —

раптом на всю пельку вигукнув вартовий, що стояв коло бронепотягу.

Йому мабуть було скучно, злісно й заздрісно, що він не міг бути в місті й тепер всю свою злість вкладав у веселу пісню.

— От гад, — сказав матрос, — як жалкує за Центральною Радою!

Дядько засміявся.

Він перемотував обмотки, що пахли гнилою шкурою та потом, і що на них були плями крови змішані з засохлою грязюкою.

А матрос, посміхаючись, курив цигарку, і у своїх думках дивився прямо в Київ, де билися його брати, а Марія в цей час сиділа вдома і мабуть варила обід, або латала якенебудь шмаття.

Може це було так, а може й ні. Може думки матроса й не могли правильно бачити крізь хугу, сніг і мороз, крізь озброєні банди, що стояли між Київом і Полтавою.

Це все міг з'ясувати тільки бронепотяг «Полупановець», вогнем і крицею розірвавши цю міцну запону.

Це було в січні, і хоч позамерзали і вкрилися снігом тротуари, брук, дерева та покрівлі будинків Києва, але серця в робітників були гарячі й стукали в такт.

Арсенал почав перший. На Печерському торохкотіли кулемети, бухкали в камінь будинків набої та несподівано в перевулках Києва виникала стрілянина. А на Собачій Стежці та на Олександрійській вулиці падали, як снопи, гайдамаки, падали розстріляні робітники арсеналу.

Незабаром повстала всі робітничі райони.

В київських головних майстернях та паротяговому депі уночі чиясь рука виліпила маленького наказа:

Всім бойовим загонам залізничників.

Всі бойові загони залізничників, усі бойовики, мусять прийти на загальні збори до Солом’янського залізничного клюбу о 8-мій годині ранку.

На порядку денному: справа про охорону території залізниць.

Начбойових заговів (підпис).

Підпису не можна було розібрати. Не можна було розібрати й печатки, хоч можна було сказати, що печатка 14-ої ділянки шляху.

Вранці о 8-мій годині до клюбу, що знаходився коло Солом'янського мосту, посунули озброєні рушницями бойовики.