Скот Фіцджеральд Френсіс - Великий Гетсбі

Гетсбі широко розплющив очі, а тоді заплющив їх зовсім.

— Мене ти також кохала, — повторив він.

— I це теж брехня! — люто кинув Том. — Ви перестали існувати для неї. Господи, та нас із Дейзі зв'язує стільки такого, про що вам не дано знати, такого, що не забувається й не забудеться ніколи!

Я бачив, що кожне його слово завдає Гетсбі фізичного болю.

— Дайте мені поговорити з Дейзі віч-на-віч, — мовив він. — Вона зараз надто схвильована і...

— Я й віч-на-віч не зможу сказати тобі, що ніколи не кохала Тома, — жалібно призналася вона. — Бо це неправда.

— Ну, звісно, неправда, — підхопив Том. Вона обернулася до свого чоловіка.

— А тобі ніби й не однаково, — сказала вона.

— Ну, звісно, не однаково. Й надалі я краще дбатиму про тебе.

— Ви не розумієте, — сказав Гетсбі стривожено. — Вам уже не доведеться дбати про неї.

— Он як? — Том округлив очі й засміявся. Він цілком опанував себе, бо знав, що переміг. — А це чому?

— Дейзі йде від вас.

— Бридня.

— Ні, це правда, — з видимим зусиллям підтвердила Дейзі.

— Нікуди вона не піде! — Том раптом перейшов у навальну атаку. — В усякому разі, не до звичайнісінького шахрая, який надіне їй на палець украдену обручку.

— Я не бажаю цього слухати! — скрикнула Дейзі. — їдьмо, благаю вас, їдьмо звідси!

— Хто ви, власне, такий? — гримів Том. — Про те, що ви належите до кодла Мейєра Вольфсгайма, мені вже відомо. Дещо про вас і про ваші афери я вже з'ясував — а завтра знатиму ще більше.

— З'ясовуйте, скільки вашій душі завгодно, друже, — спокійно відповів Гетсбі.

— Я вже знаю, що являли собою ваші «аптеки». — Том обернувся до нас і скоромовкою пояснив; — Вони з Вольфсгаймом поскуповували крамнички у завулках Нью-Йорка й Чикаго й розгорнули в них продаж самогону. I це тільки одна з його оборудок. Я з першого погляду сприйняв його за бутлегера і, як бачите, майже не помилився.

Ну й що з того? — чемно сказав Гетсбі. — Ваш приятель Уолтер Чейз, наприклад, не погребував пристати до нашого діла.

— А ви його за це продали, так? Самі вийшли сухими з води, а він відсидів за вас місяць у в'язниці в Нью-Джерсі. Боже! Почули б ви, що він про вас каже!

— Друже, він прийшов до нас без цента в кишені. I ладен був на все, аби хоч трохи заробити.

— Не смійте казати мені «друже»! — вигукнув Том. Гетсбі промовчав. — Уолтер міг би запроторити вас куди слід і за незаконне букмекерство, якби Вольфсгайм не залякав його.

На обличчі Гетсбі знову з'явився той незвичний, а проте чимось знайомий вираз.

— А втім, афера з аптеками — це тільки так, дрібниця, — повагом сказав Том. — Головне джерело прибутку у вас інше, але Уолтер побоявся розповісти мені, яке саме.

Я оглянувся. Дейзі нажаханими очима дивилася кудись у простір між Гетсбі й чоловіком, а Джордан уже почала зосереджено балансувати якоюсь невидимою річчю, що стояла в неї на підборідді. Потім я знов перевів погляд на Гетсбі і аж здригнувся, побачивши вираз його обличчя. В цю мить він і справді мав такий вигляд (кажу це з цілковитою зневагою до злостивих теревенів його гостей), наче «вбив людину». Хоч як химерно звучить це визначення, воно найбільше відповідало тому, що я прочитав у його очах.

Та за хвилину вираз цей зник, і Гетсбі знову схвильовано заговорив, звертаючись до Дейзі, заперечуючи геть усе, захищаючи своє ім'я від звинувачень, навіть не висловлених. Але з кожним його словом вона дедалі більше замикалася в собі, і врешті він замовк, і тільки вмираюча мрія ще билася в надвечір'ї, силкуючись досягти того, що стало вже недосяжним, волаючи безгучно, відчайдушно, безнадійно до голосу, що розтанув у іншому кінці кімнати.

А потім голос той благально озвався:

— Прошу, тебе, Томе, їдьмо! — Я не можу більше!

Нажахані очі Дейзі говорили, що вона зреклася всіх своїх намірів, що мужність покинула її.

— Ти їдь з містером Гетсбі, Дейзі, — сказав Том. — У його машині.

Вона скинула на Тома стривожений погляд, але він наполягав з великодушною зневагою:

— Їдь з ним. Він більше не докучатиме тобі. Гадаю, він зрозумів, що хотів стрибнути вище голови й що ці фіглі-міглі скінчилися.

I вони вдвох зникли без слова: були — і вже нема, й наче не було їх тут зовсім, відринуті, мов привиди, від усього, навіть від нашої жалості.

За хвилину Том підвівся і почав загортати в рушник невідкорковану пляшку віскі.

— Може, все ж таки вип'ємо? Джордан?.. Ніку?..

Я мовчав.

— Ніку? — окликнув він знову.

— Що?

— Може, вип'єш?

— Ні... Я, власне, оце щойно згадав, що в мене сьогодні день народження.