Володимир Винниченко - Чесність з собою

Мирон усміхався й вередливo ростягав слова на кінцях. Обличчя було сіре, ішов своєю важкою, неначе недбалою, ходою, одною рукою підтягав вуса до ока. Але очі йому гостро, холодно, з іскорками чогось захованого та пекучого бігали по обличчях зібраних.
Дара байдуже хитнула йому головою й зараз же відповіла щось Рисецькому, від чого лице тому з невеличкими жабячими очима кольору корки, налилося кроввю та зніяковіло, а слухачі пирснули від реготу.
Почали готуватись до засідання. Почулося шикання, гуркіт стільців.
Дара раптом узяла Рисецького за руку, міцно потиснула й заглянувши в обличчя, привітно, просто сказала:
— Не сердьтесь, голубе... Добре? Я сьогодня трохи недобре поводжуся... Згода?
Рисецький засоромився, але засяв увесь, переконаний що переміг в суперечці.
— Ну, тепер, панове, сідайте — і тиша! — серйозно додала Дара до всіх і, повернувшись, несподівано підійшла до Мирона.
Мирон стояв в найдальшому кутку кімнати. Це був його звичай на всіх зібраннях вибірати найдальший куток і звідтиля, стоючи, та підтягаючи вуса вгору, сперечатись
— У мене була ваша сестра сьогодня, — зараз же почала Дара холодно та допитливо дивлячись в обличчя йому.
Мирон швидко подивився на неї.
— Коли? Сьогодня? Ввечері?
— Так, перед вечером. Вас це дивує?
Мирон прикусив губу.
— Умгу-у! — буркнув, — та-ак, тро-охи зди-вува-ло... — вже недбало та також холодно ростяг він.— Що ж вона роби-и-ла у ва-ас?
— Ми балакали... Про неї то про вас... Мирон з чудною посмішкою зазирнув їй у вічі. Потім помалу заклав руку в бокову кишеню, вийняв записку Марусі й лінво простягнув її Дарі.
— Прочита-а-йте... Ціка-а-во... Певно, результа-а-т ваших розмо-о-ов. Дара взяла записку й почала читати. Підчас читання глянула на Мирона. Він дивився кудись у далечінь, прижмуривши очі, неначе приглядався до чогось та ледве посміхався.
— Я це знала,— повертаючи записку, сказала Дара й подивилася просто в лице йому. Він не повертаючись, сховав папірця в кишеню.
— Та-ак? Можливо, навіть поради-или?
— Ні.
— Що ж таке ви їй каза-а-ли?
Все так само дивився кудись та посміхався.
— Що казали, то вже казали. Коли побачите її, скажіть, що мені шкода, що вона так швидко пішла од мене.
— Чого ж вона прихо-о-дила й чому так шви-дко пішла?
— Приходила, очевидно, тому, що важко їй! — різко сказала Дара. — А пішла... Вона не довго була у мене. Прийшла Віра до мене та зніяковіла... І... трохи чудно трималась... Навіть образливо для вашої сестри. По мойому Сергій з Вірою цього не знаходять. Сестра зараз же пішла. Перекажіть їй, що на мене вона без моєї вини розсердилась. От і все. Перекажете?
Мирон важко подивився на неї.
— Це я винний. Я порадив їй ближче зійтися з вами. Жалкую. Але перекажу.
Почувався закликаючий до тиши стукіт. Дара хотіла ще щось сказати, але одійшла й сіла поруч з Наталею на канапі. Мирон почав крутити вуса. В очах іскорки зробилися гостріщими. Иноді здавалося, що замісць очей він має два дуже загострених блискучих, кінчики цвяхів. Але поза була ліниво-недбала, рухи повільні.
Обібрали головою Кита. Він розправив свої густі, гарні вуса, надав ще більше холодности непорушно-гарному обличчю та запропонував референтові, товаришу Іоні, викласти тему зібрання.
Іона помалу підійшов до столу голови, сперся на його рукою й обвів вітальню своїми опуклими зеленкувато-сірими очима. Голені губи його рбстяглися в тонкую посмішку. За посмішкою промінястими зморшками розстяглась і жовта шкура.
Усі мимоволі, подивились у бік Мирона. Він так само крутив вуса та поблискував очима.
Іона почав викладати тему засідання, яка власне полягала в запитанню товаришу Миронові про деякі ідеї, які він пропагує серед робітників. Пропагує ж він слідуюче:
Іона розгорнув папірець, що тримав у руках, і, зазирнувши в його, казав далі з тою ж стримано-насмішкуватою посмішкою:
— Хоч минув вже час ріжних полових вольностей, і громадянство знову стає на шлях тверезої діяльности, але, не дивлячись на те, знаходяться люди, які від "вольностей" не можуть одмовитись. Товариш Мирон один з них. У його багато ціх "вольностей".
Іона зазирнув знову в папірець.
— Перша воля — хождіння в публичні доми. Згідно з "ученням" товариша Мирона, ходить в публичні доми ні в якім разі не ганебно, а, навпаки, похвально й варто переймання.
— Це брехня! — раптом гукнув і з кутка увесь почервонілий Коля.
На його зашикали. Але Іона подивився в його бік і, посміхнувшись, сказав:
— Навіть немовлята стають в оборону товариша Мирона.
Читать дальше