Эрик Ларсон - Постріл із глибин

У неділю, 2 травня, корабель оточили туман та дощі, а море було настільки бурхливим, що хитавиця викликала нудоту. Багато пасажирів зникли в каютах, але ті, хто був міцнішим, продовжували гуляти по палубах, грати в карти, займали друкарів своїми листами та неквапливо пили чай у кафе «Веранда» — заспокійливому місці, схожому на сад: тут було п’ять рослин у підвішених кошиках, шість кущів у великих ящиках, ще сорок рослин у невеликих горщиках, розставлених по всій кімнаті. На палубі С читали книжки — це була третя палуба, яку також називали палубою-притулком через те, що вона була захищена від негоди верхніми палубами. На весь період подорожі можна було за долар орендувати шезлонг, а ще за долар пасажири отримували ковдру, яку морська говірка називала «ганчіркою».

О 10:30 у неділю для вірян двох конфесій почалася служба: для парафіян Англіканської церкви в салоні першого класу, для римо-католиків — у другому. Багато хто спав аж до одинадцятої, прокидаючись якраз вчасно для ланчу.

Теодейт Поуп прокинулася після важкої ночі [336]. У її каюті було гамірно через близькість кают родини Кромптонів, які виявилися несамовитою компанією, що було не дивно як для шести людей із немовлям. Теодейт завжди мала схильність до безсоння, і шум був для неї просто нестерпним. Вона попросила головного стюарда Мак-Каббіна знайти для неї більш зручну каюту. Протягом подорожі змінити каюту для когось із пасажирів було непросто, але Мак-Каббін догодив їй та знайшов для неї каюту на три палуби вище.

Пасажир другого класу Вільям Уно Меріхейна, 26-річний гонщик із Нью-Йорка, прямував у Південну Африку як «спеціальний агент» компанії General Motors Export [337]. Він рано встав та прийняв «чудову ванну з сіллю»: у ванни на кораблі подавали гарячу морську воду. Після цих процедур він одягнувся та пішов снідати. «На борту багато кому недобре, але я почуваюся відмінно», — писав він своїй дружині Естер.

Меріхейна — а він усюди, крім як під час подорожі, використовував ім’я Вільям Меррі Хейна — народився в Росії, у Великому князівстві Фінляндському (яке здобуде незалежність у 1917 році), а в 1893-му переїхав до Нью-Йорка. Його захоплювала швидкість, і вже у 1909-му він брав участь у перегонах на Брайтон-Біч у Брукліні. Одні з таких перегонів тривали 24 години. Він був також одним із перших гонщиків, які взяли участь у перегонах на тільки-но (у 1909-му) відкритому автодромі Indianapolis Motor Speedway. Вільям пережив дві аварії. В одній з них його машина — «Lozier» — двічі перекинулась, але він не отримав жодних травм. Він також спробував себе в ролі пілота й пережив зіткнення з іншим повітряним судном над аеродромом у Ґарден-Сіті, що на Лонг-Айленді: другій літак під час польоту «сів» на літак Меріхейни згори. І того разу йому теж вдалося уникнути поранень. Його дружина казала: «Ніколи ще не було хоробрішого чоловіка» [338].

Для своєї подорожі він обрав саме «Лузитанію», бо вважав її «найбезпечнішим» судном. У метушні та прощаннях із жінкою та дочкою Шарлоттою він не мав часу проглянути газету, яку купив перед тим, як піднятися на борт. Лише коли корабель уже залишив Нью-Йорк на 50 миль позаду, він прочитав німецьке попередження.

Але воно його не схвилювало. Дорогою вони іноді зустрічали французькі та британські військові кораблі, а один французький дредноут навіть розвернувся та деякий час ішов за ними, але швидко відстав.

Як і всі інші пасажири, він не знав, що швидкість лайнера було зменшено через одну закриту бойлерну, хоча підказка була просто перед очима: з однієї труби не йшов дим. Меріхейна був переконаний, що корабель іде зі своєю максимальною швидкістю у 25 вузлів та пишався цим. «Ми пройшли повз декілька кораблів, що йшли туди або ж назад [339], — писав він, — але в нас така велика швидкість, що ми не залишаємось у полі зору інших суден довго».

Він також із якоїсь причини вважав, що за ними доглядають ВМС Британії: «Вочевидь, у нас є супровід протягом усього переходу».

Того ранку Чарльз Лоріа прокинувся о восьмій — його розбудив стюард. Він теж прийняв ванну з морською водою, одягся та пішов на прогулянку палубою першого класу. Зупинявся погомоніти з Хаббардами та іншими знайомими. Пообідав зі своїм попутником Лотропом Вітінгтоном — вони разом їли в розкішній обідній залі для першого класу, розташованій посередині палуби D. Тут під куполом, прикрашеним фресками з херувимами, серед пальм та інших рослин у горщиках, білих стін, коринфських колон з канелюрами та позолоченими капітелями, одночасно обідали 470 пасажирів. Позолочені листочки вкривали кожний виступ — від гіпсових вінків та виноградних лоз до балюстрад.