Ну і, звичайно ж, газета опублікувала останні новини про війну. Успішний німецький наступ на російську армію на Балтійському морі [310]; безрезультатні битви з почерговим успіхом у Шампані та вздовж річки Маас. Німці укріпили свої позиції на Іпрському виступі. У провінції Ван турки поновили атаки проти вірменського цивільного населення. Далеко на заході сили Союзників на півострові Ґалліполі начебто розгромили турків, але скоро цю інформацію спростують. Була також і невеличка замітка про бомбування американського корабля «Cushing».
Теодейт ненавиділа війну. Вона в усьому звинувачувала Німеччину та відкидала будь-які спроби німців перекласти провину на Британію. «Чого ж іще вони могли чекати, якщо роками ображали Англію, і тепер вона просто та благородно дотримується своїх угод із Троїстим союзом?» [311]— писала Теодейт, маючи на увазі втручання Англії, яка стала на захист нейтралітету Бельгії. Вона з нетерпінням чекала нищівної перемоги Союзників, після якої Німеччина б залишилася зруйнованою «до непізнаваності». Проте вона не хотіла, щоб Сполучені Штати втручались у цю війну. Минулого жовтня вона чула від знайомого медіума, що той начебто отримав таке повідомлення з іншого світу: «Ні за яких умов Сполучені Штати не повинні брати військову участь у європейському конфлікті» [312]. Теодейт надіслала це повідомлення президентові Вільсону.
Більше за все в суботньому випуску Sun увагу Теодейт привернула стаття на першій шпальті, у якій ішлося про німецьке попередження. Саме в цій газеті вона вперше його побачила. Узагалі єдине попередження, яке вона отримувала перед подорожжю, була примітка у брошурі «Інформація для пасажирів», яку видали в «Кунард» разом із квитком. У брошурі були імена її попутників у першому класі, а також примітка «Повідомляємо пасажирів, що на пароплавах Атлантики регулярно подорожують професійні шулери, і ми закликаємо Вас до відповідних заходів обачності» [313].
Sun доволі м’яко передавала німецьке оголошення — стаття називалася «Німеччина вдається до заходів, щоб зупинити закордонні подорожі». У статті наводився сам текст попередження, яке називали першим кроком у німецькій кампанії з «утримання американців від подорожей у Європу влітку» [314].
Теодейт розповіла про це Френдові, додавши: «Звісно, це означає, що вони хочуть нас дістати» [315]. Проте вона була переконана, що «Лузитанія» в британських водах отримає супровід та захист. Ця думка заспокоювала.
Неллі Гастон, 31-річна жінка, поверталася до Англії після майже року в гостях у тітки та дядька в Чикаго. Вона почала писати листа жінці на ім’я Рут — завершити його вона планувала протягом подорожі. У листі було безліч незначних подробиць: про саму подорож у другому класі, про те, як стало людно, коли перевели пасажирів з «Камеронії» — навіть довелося ділити сніданок на два «заходи». Вона також скаржилася, що їй випало снідати в першому «заході», о 7:30, і треба було щоранку прокидатись о 7:00. У листі ще зазначалося, що день був навдивовижу холодний і вона з радістю вдягла тепле пальто.
Багато її друзів та родичів знали, що вона подорожуватиме на «Лузитанії» того дня. «Це ж треба! Я сьогодні отримала пошту. Стюард, який приніс її, був украй здивований. Він думав, що в мене день народження» [316]. Друзі та родичі посилали їй листівки та подарунки. «Прю надіслала мені пару шовкових панчіх, а тітка Рут — відріз шовку та троянду. Неллі Кассон, Вілл Гобсон, Том та Едіт Клаас надіслали листівки, а Лу — дуже милий лист, на який я трохи пізніше відповім».
Дехто турбувався з приводу її подорожі: «Я дуже здивувалася: вони пишуть, що Вілл та Бі плакали, а я й не уявляла, що це може їх турбувати». Сама вона терпіти не могла сліз, але навіть їй «нерідко хотілося розплакатися відтоді, як я поїхала».
Вийшовши в міжнародні води, Тьорнер зменшив швидкість. Удалечині серед туману постали силуети трьох великих кораблів. Ці британські військові кораблі стояли тут на варті, не даючи «Vaterland» та іншим німецьким лайнерам покинути Нью-Йоркську затоку. Тьорнер наказав «повний назад», щоб повністю зупинити «Лузитанію».
Два кораблі були крейсерами — «Бристоль» та «Ессекс», а третій — один із лайнерів «Кунард» «Каронія», який переобладнали під військове застосування та озброїли. Колись Тьорнер був капітаном «Каронії». Крейсери зайшли з правого борту «Лузитанії», а «Каронія» — з лівого. Кораблі трималися на відстані приблизно в один кабельтов, еквівалент десятої частини морської милі, або приблизно 180 метрів. Усі три кораблі спустили на воду по невеличкій шлюпці, які почали веслувати до «Лузитанії» крізь «вири туманних вітрил» [317], як згадував капітан Джеймс Біссет, командир «Каронії». На шлюпках везли пошту, адресовану в Англію. «Бриз майже не торкався поверхні океану, — писав Біссет. — Кораблі окутував легенький туман, наче саван».
Читать дальше