Пройшовши трохи вздовж П’ятої авеню, вони сіли на автобус та доїхали до житлового кварталу, де був будинок Хауза. Хоч як бадьорила ця прогулянка та втеча, вгамувати тривогу Вільсона було неможливо. Уже у квартирі Вільсон зізнався Хаузові, що, ідучи на прогулянку, сподівався, що хтось його вб’є.
Посеред усього цього мороку він і досі вважав Америку останньою надією для всього світу. «Ми в мирі з усім світом» [71] Berg, «Wilson», 352.
, — казав він у своїй щорічній промові у Конгресі в грудні 1914-го. У січні він відрядив полковника Хауза в Європу з неофіційною місією спробувати дізнатися, на яких умовах Союзники та Центральні держави могли б почати мирні перемовини.
Хауз замовив для себе квиток на один із найбільших та найшвидших кораблів з тих, що виконували тоді рейси, — на «Лузитанію» — під вигаданим іменем. Входячи у води Ірландії, тодішній капітан корабля Деніел Доу за традицією військових часів підняв американський прапор — ruse de guerre [72] Військова хитрість (фр.).
, щоб захистити корабель від атаки німецьких підводних човнів [73] Doerries, «Imperial Challenge», 94. Пізніше Вільсон написав Хаузові: «Таке використання прапорів грає на руку Німеччині з її екстремальним планом топити коммерційні кораблі» (290). І дійсно, коли про епізод із прапором на “Лузитанії” стало відомо в Німеччині, це надзвичайно обурило населення та пресу, згідно з розповідями посла США в Німеччині Джеймса Ватсона Джерарда. «Кампанія ненависті до Америки тут досягла серйозних масштабів», — телеграфував він секретареві Брайану 10 лютого 1915 р. «Людей дуже збурили новини про те, що “Лузитанія” за наказом британського Адміралтейства підняла американський прапор в Ірландській протоці і ввійшла так у Ліверпуль». Телеграма, Gerard to Bryan, 10 лютого 1915 р., «Міжнародні відносини».
. Це вразило Хауза та всіх присутніх. Проте цей учинок мав сумнівну користь як засіб маскування: в Америки не було жодного лайнера таких розмірів, а силует із чотирма трубами не впізнати було важко.
Цей інцидент привернув увагу преси до сил, що загрожували нейтралітету Америки. Бої в Європі не надто хвилювали американців, адже Сполучені Штати захищені відстанню та цілим океаном замість фортечного рову. Найбільшу небезпеку становила нова агресивна підводна війна Німеччини.
На початку війни [74] Перший вихід німецької субмарини тільки посилив початковий скептицизм щодо користі від субмарин. Шостого серпня 1914 року Німеччина отримала повідомлення про вихід англійських бойових кораблів у Північне море і вислала субмарини, щоб їх потопити. Підводні човни вийшли з бази Німеччини на Північному морі з наказом іти до північного узбережжя Шотландії — так далеко німецькі субмарини ще ніколи не ходили. В однієї з субмарин виникли проблеми з дизельним двигуном, і їй довелося повернутися на базу. Дві інші флот втратив: одна натрапила на британський крейсер «Бірмінгем», який протаранив судно, забравши життя всього екіпажу, а доля другої залишається невідомою. Усі інші субмарини повернулися на базу пізніше, нічого не затопивши. «Не надто обнадійливо», — писав один з офіцерів. Thomas, «Raiders», 16; також див. Halpem, «NavalHistory», 29; Scheer, «Germany’s High Sea Fleet» , 34—35.
ані Німеччина, ані Британія не усвідомлювали справжньої природи субмарин та наслідків використання того, що Черчилль назвав «дивною формою війни, якої раніше не знало людство» [75] Churchill, «World Crisis», 723.
.
Лише окремі люди могли передбачити, що поява субмарин стане приводом для трансформації всієї стратегії морської війни [76] Див. Doyle, «Danger!», увесь текст.
. Одним із цих людей був сер Артур Конан Дойл: за півроку до початку війни він написав оповідання (опубліковане в липні 1914-го), у якому передбачив конфлікт між Англією і вигаданою країною Норландією, «однією з найменших держав у Європі». У цій історії під назвою «Небезпека!» спочатку здається, що сили Норландії безнадійно малі порівняно з іншими, але в маленької країни є таємна зброя — вісім субмарин, які біля берегів Англії атакують вантажні та пасажирські судна. Коли Дойл писав це оповідання, субмарини вже існували, але британські та німецькі військові командири не вбачали в них ніякої користі. Проте через субмарини Норландії Англія опинилася на межі голоду. У якийсь момент без попередження командир субмарини капітан Джон Сайрус однією торпедою потопив пасажирський лайнер компанії White Star «Олімпік». Зрештою Англія капітулювала. Читачів особливо схвилювала ця остання атака, адже судно «Олімпік» насправді існувало: його близнюк, «Титанію», затонув перед тим, як Дойл написав оповідання.
Читать дальше