Американський народ повністю його підтримав. Британський журналіст Сідні Брукс у журналі North American Review розцінив, що Америка, як завжди, вирішила дотримуватися політики ізоляціонізму. А чому б і ні, питав він. «Сполучені Штати — віддалена величезна непідкорена земля без ворожих сусідів і взагалі без будь-яких сусідів, які могли б змагатися з нею в силі [62] Brooks, «United States», 237—238. 55 ...Левен... — Keegan, «First World War», 82—83; Link, «Wilson: Struggle» 51; New York Times, 4 жовтня 1914 р.
. Вони живуть привілейовано, у майже абсолютному спокої, без суперечок, ворожості, безупинного тиску та протидії, які відтягують так багато уваги в пильно заселеному Старому світі».
Сама концепція нейтралітету була доволі простою, але на практиці виявилась її непевність. Вогонь уже розгорявся, і всі домовленості було забуто. Туреччина приєдналася до Центральних держав, Японія — до Союзників. Скоро війна дійшла до найбільш віддалених частин світу — билися на землі, на воді, у повітрі та навіть під водою: німецькі субмарини доходили аж до прибережних вод Британії. Локальний конфлікт щодо вбивства на Балканах охопив вогнем увесь світ.
Головною ареною подій залишалася Європа, де Німеччина ясно давала зрозуміти: ця війна буде такою, якої ще ніколи не було, і ніхто в ній не вціліє. Поки Вільсон оплакував дружину, німецька армія входила в тихі містечка та села Бельгії, брала цивільних у полон та вбивала їх, щоб запобігти спротиву. У місті Дінан німецькі солдати застрелили 612 чоловіків, жінок та дітей. Американська преса називала таке звірство актами «залякування» — так тоді йменували те, що інші покоління зватимуть тероризмом. Двадцять п’ятого серпня німецькі війська почали різанину в місті Левен [63] Keegan, «First World War», 82—83; Link, «Wilson: Struggle» 51; New York Times, 4 жовтня 1914 р.
— «бельгійському Оксфорді». У цьому університетському містечку розташовувалась дуже цінна бібліотека. За три дні обстрілу й жахливої жорстокості померло 209 мирних жителів, було вщент зруйновано 1100 будинків та бібліотеку разом із 230 тисячами книжок, артефактів та безцінних манускриптів. Ці вбивства обурили не тільки Бельгію, а й увесь світ. Вільсон, у минулому президент Принстонського університету, «глибоко переживав з приводу знищення Левена» [64] Link, «Wilson: Struggle», 51.
, розповідав його друг полковник Хауз. Президент боявся, що «війна може відкинути світ назад на три-чотири століття».
Кожна зі сторін була переконана, що вони зможуть перемогти ворога за декілька місяців, але наближався кінець 1914-го, і війна перетворилася на моторошний глухий кут з полями бою, де загинули десятки тисяч солдатів, але жодна сторона не просунулася вперед. Перші битви з гучними назвами відбулися восени та взимку: прикордонна битва, битва під Монсом, битва на Марні, перша битва під Іпром. До кінця листопада після восьми місяців боїв французька армія втратила 306 тисяч солдатів — приблизно таким було населення Вашингтона у 1910 році. Втрати німців складали близько 241 тисячі [65] Keegan, «First World War», 135—36.
. До кінця року довжина паралельних траншей, що являли собою Західний фронт, складала близько 5 тисяч миль [66] Там само, 176.
— від Північного моря до Швейцарії. Ширина нейтральної зони між траншеями іноді становила всього лише 25 ярдів.
Вільсона, який і без того перебував у стані депресії [67] Berg, «Wilson», 337.
, це надзвичайно турбувало. Він писав полковникові Хаузу: «Я відчуваю цей майже нестерпний тягар на собі щодня» [68] Link, « Wilson: Struggle», 50.
. Схожі відчуття він описував у листі до посла в Британії Волтера Гайнса Пейджа. «Усе це дуже чітко — болісно чітко — постає в моїй уяві. Ці думки не полишають мене від самого початку конфлікту [69] Там само, 52.
, — писав він. — У моїх думках та уяві я можу усвідомити всю серйозність цієї ситуації з будь-якої точки зору. Мені доводиться примушувати себе не думати про це, щоб уникнути відчуття заціпеніння, що з’являється від глибокого сприйняття та обдумування речей, які є занадто масштабними, щоб їх усвідомити або якось опосередковано контролювати».
Проте був щонайменше один момент, коли горе його трохи відпустило [70] Berg, « Wilson», 339—40; Devlin, «Too Proud to Fight», 227; Schachtman, «Edith and Woodrow», 52.
. У листопаді 1914-го він поїхав на Мангеттен у гості до полковника Хауза. Того вечора близько дев’ятої години вони вдвох вийшли на прогулянку з його апартаментів — без маскування, але й не оголошуючи того факту, що президент Сполучених Штатів прогулюється вулицями Мангеттену. Чоловіки пройшли вздовж 53-ї вулиці та повернули на Сьому авеню в напрямку Бродвею, їм якось вдавалося не привертати до себе уваги перехожих, але, коли вони зупинилися послухати якусь вуличну промову, Вільсона впізнали, і почав збиратися натовп. Вільсон разом із полковником Хаузом пішли далі, а за ними потяглося ціле море ньюйорківців. Вони зайшли в готель «Волдорф Асторія» і в ліфті наказали враженому ліфтерові зупинити на верхньому поверсі. Там вони вийшли, перейшли в іншу частину готелю та на іншому ліфті спустились у вестибюль. З готелю вони вийшли через бічні двері.
Читать дальше