Эрик Ларсон - Постріл із глибин

Mersey, «Report» 5; також див. Link, «Wilson: Struggle», 359; Walker, «Four Thousand Lives Lost», 80,81; телеграма, U. S. Consul General, London, to William Jennings Bryan, 7 квітня 1915 p., « Міжнародні відносини».

Cooper, « Woodrow Wilson», 277.

Link, « Wilson: Struggle», 365.

New York Times , 28 квітня 1915 р.

Там само.

New York Times, 29 квітня 1915 p.

New York Times, 9 грудня 1915 р.

New York Times, 1 травня 1915 p.

New York Times, 30 квітня 1915 р.

New York Times, 1 травня 1915 p.

Там само.

Там само.

«Список пасажирів за громадянством», «“Лузитанія”: Список пасажирів та членів команди», SAS/29/6/18, Мерсісайд. Адреси пасажирів, у тому числі готелі та місця тимчасового перебування в Нью-Йорку, можна знайти в Державному архіві, PRO 22/71, Національний архів Великої Британії.

Тут я звернувся до офіційних даних «Кунард», але в різних джерелах ця цифра досягає навіть 218. «Список пасажирів за громадянством», «“Лузитанія”: Список пасажирів та членів команди», SAS/29/6/18, Мерсісайд; «Список пасажирів, які вважаються присутніми на борту “Лузитанії”», Національний архів США, Коледж-Парк.

Англ. Christ.

Названі речі, на жаль, узято з переліку речей, знайдених з тілами, які не вдалось упізнати. «Неідентифіковані тіла», «“Лузитанія”: Список пасажирів та членів команди», SAS/29/6/18, Мерсісайд.

Голборна широко знали як «володаря Фаули» — він володів одним із Шетландських островів. Острів Фаула був притулком різноманітних птахів із назвами наче з казок, які придумали давні жителі островів. Більше зворушливих подробиць, які можуть зацікавити любителів пернатих, можна знайти в книзі Голборна « The Isle of Foula», увесь текст.

Bolze, «From Private Passion», 415.

Boston Daily Globe, 11 травня 1915 р.

Szefel, «Beauty», 565—66.

Bullard et al., «Where History and Theory», 93.

Sargent, «Lauriat’s», 10.

Publishers’ Weekly, 21 лютого 1920 p., 551.

Ці та багато інших подробиць про книгарню Lauriat’s можна дізнатися з фотографій та тексту книги «Lauriat’s», Sargent, 39—46.

Там само, 46.

Там само.

New York Times , 28 вересня 1895 p. Більше про «Біблію штанів» можна прочитати в газеті Daily Mirror за 3 грудня 2013 р.

У довгих документах Комісії з розгляду претензій, поданих після війни щодо стягення з Німеччини компенсацій різним позовникам, міститься багато подробиць, які надав Лоріа про свою подорож та багаж, який він перевозив. Свій позов він склав 6 квітня 1923 р. Усі подробиці справи я наводитиму з позначкою «Лоріа, позов». Його зауваження щодо безпечності перевезення вантажу океанським лайнером можна знайти в його позові «Афідевіт, 12 березня 1925 р., або Чарльз Лоріа молодший».

Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 6.

Там само, 69.

«Додаток до відповіді на питання № 1 », Лоріа, позов.

Mackworth, «This Was Му World», 239.

Там само, 240.

Там само.

Свідчення Вільяма Томаса Тьорнера, 30 квітня 1915 р., клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк.

Подробиці патрулювання Швіґера, наведені в цьому та інших розділах, узято з його військового журналу, переклад якого англійською мовою зберігається в колекції Бейлі/Райан в архіві Гуверівського інституту.

Цей журнал став для мене неоціненним джерелом інформації для відновлення подробиць виходу U-20 в Ірландське море та повернення. Тут і далі, де потрібно, я цитуватиму це джерело з позначкою «Швіґер, військовий журнал».

Thomas, «Raiders», 91.

Gibson and Prendergast, «German Submarine War», 356—57.

Кервер зазначає, що «нормальна» зона покриття бездротового зв’язку для субмарин складала «кількасот миль». У журналі Швіґера зазначено, що принаймні для U-20 ця зона була меншою. Koerver , «German Submarine Warfare», XIX. Ян Брімер стверджує, що на початку 1915 року відстань «надійної» передачі сигналу між субмариною і береговою станцією складала «до 140 морських миль». Breemer, «Defeating the U-Boat», 15.