Эрик Ларсон - Постріл із глибин

Саме тоді я зрозумів, що зможу додати в цю історію щось нове. Кількість і розмаїття доступного матеріалу — свідчення пасажирів, таємно перехоплені та розшифровані телеграми, любовні листи одурманеного президента, детальний військовий журнал капітана субмарини — обіцяли мені можливість одягти мій капелюх Хічкока й створити документальний морський трилер зі справжнім саспенсом, який дозволить читачам відчути напругу, передчуття й нарешті той жах, який відчували самі пасажири. Таким чином, я занурився в роботу й наступні чотири роки не виринав із більш чи менш веселих історій про любов, війну та смерть.

Тепер, коли «Постріл із глибин» опубліковано і «Лузитанія» ще раз потонула, я знов опинився в порожнечі. Так, тут мерехтить одна ідея — нічого конкретного, просто якийсь блиску темряві. А чи стане вона для мене порятунком з безідейності, ми дізнаємося пізніше, з часом та неврозом.

Літературні критики стверджують, що Ерік Ларсон подає читачу «документальну літературу як сюжетний твір», він «зробив кар’єру, перетворюючи історію на бестселери». Популярний американський письменник, журналіст та історик, автор кількох документально-історичних бестселерів, серед яких і «Диявол у Білому місті». Свій новий роман Ларсон присвятив загибелі пасажирського пароплава «Лузитанія», що змінила хід світової історії... 2015 року книжка стала бестселером № 1 за версією The New York Times, увійшла до топ-10 на сайті Amazon, виграла Goodreads Choice Award серед історико-біографічних книжок та була названа історичною книгою року щотижневиком World Magazine.

Весняної ночі 1912 року у водах Північної Атлантики разом зі славетним «Титаніком» назавжди була втрачена віра у велич людського розуму перед силами природи. 1 травня 1915 року з Нью-Йорка до Ліверпуля через патрульовану німецькими субмаринами Атлантику вирушила у свій 202-й рейс велична чотиритрубна «Лузитанія» — найшвидший і найбезпечніший корабель світу, плавуче місто під захистом сталі. Цей рейс стане для неї останнім. З двох тисяч осіб врятуються лише кілька сотень. Людство втратить останню ілюзію: війни шляхетних лицарів у минулому. Війна, яку назвуть Першою світовою, не матиме правил і кордонів. Віднині задля залякування, задля державної погорди буде гинути цивільне населення.

Про небезпеку було вчасно попереджено — та ніхто не дослухався... Корабель могли вчасно зупинити — але не зупинили... І тепер добродушний і шанований капітан субмарини U-20, що колись врятував цуценят з потопленого судна, спостерігає у перископ за агонією підбитої його торпедою «Лузитанії». За народженням нового світового порядку...

Див. New York Times , 1 травня 1915 р. Стаття про попередження розміщена на с. З, а реклама — на с. 19.

Liverpool Weekly Mercury , 15 травня 1915 р.

Preston, «Lusitania» , 172.

Bailey and Ryan, «Lusitania Disaster», 82.

Там само, 65; Beesly, «Room 40», 93 ; Ramsay, «Lusitania», 50, 51.

Свідчення, Томас М. Тейлор, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 913.

«Загальний аналіз пасажирів та членів команди», «Лузитанія»: Записи про пасажирів та екіпаж, SAS/29/6/18, Мерсісайд.

New York Times , 2 травня 1915 р.

Cunard Daily Bulletin , 19 липня 1907 р., Мерсісайд.

Там само.

Там само.

Там само.

«Лузитанія», D42/ S9/5/1, архів «Кунард».

Назву цієї пісні часто пишуть та промовляють неправильно, наче декларацію. Насправді ж назва мала бути радше закликом, щось на зразок «Уперед, Британіє!»

Лист, C.R. Minnitt to Mrs. Е. М. Poole , 9 липня 1907 р., DX/2284, Мерсісайд.

Протокол Ради директорів «Кунард», 10 липня 1912 р., D42/B4/38, архів «Кунард»; Fax, «Transatlantic», 404.

Лист, W. Dranfield to W. Т. Turner, 20 січня 1911 р., D42/C1/2/44, архів «Кунард»; лист, W. Т. Turner to Alfred A. Booth , 6 лютого 1911 р., D42/C1/2/44, архів «Кунард».

Bisset, «Commodore», 32.

У компанії дозволений вид сірників називали «сірниками-люциферками», хоча насправді ця назва початково означала вкрай небезпечний вид сірників, один з перших — вони різко спалахували та викидали іскри.