Евгений Положий - Іловайськ. Розповіді про справжніх людей

Поле перебігти – не життя прожити, особливо Кабану з його комплекцією і кулеметом. Полем, полем, бігом-бігом-бігом, від блокпоста чутно, як валить автоматичний гранатомет, вибухають бензобаки, стрекочуть автомати і бахкають гранати. Треба швидше, швидше, але тяжко, відстав трохи, задихнувся, але тут пощастило – підскочив бетеер з підмогою, підібрали.

Підоспіли в самий розпал – бетеер і беха сепаратистів, не зробивши жодного пострілу, рвонули в бік, за ними дві чи три вантажівки і декілька машин із хвоста колони пішли на Лисиче. Пара вантажівок вже горіло, підбиті автобуси похилилися набік, поруч лежали мертві; живі, зайнявши оборону, запекло відстрілювалися. Як і просив Синус, прикордонники підперли сепаратистів із тилу, тут якраз РКК Кабана став у великій пригоді. Прикордонник заліг у «зеленці» і щільним вогнем зустрічав усіх, хто намагався уникнути вогню агеес та кулемета нацгвардійців і сховатися серед дерев. Кабан уперше в житті стріляв не в мішені, а в живих людей, але дивно, він не відчував жодних докорів сумління, в першу хвилину навіть не виникало відчуття вбивства, просто натиснув акуратно на гашетку, і кулемет відгукнувся слухняною чергою. Коли темно-зелені фігури, які швидко бігли полем, почали падати – хто чудернацьки розкинувши руки, хто втискаючись у землю в надії сховатися від шквального перехресного вогню, Кабан раптово відчув гіркий присмак у роті. Він змінив кут обстрілу, перезарядився і знову почав ретельно обробляти свою ділянку: метр за метром, як і вчили на стрільбах.

Позиції в нацгвардійців та прикордонників мали відчутну перевагу, але швидкої перемоги не вийшло – занадто багато людей і техніки їхало в колоні. Отямившись від раптового нападу, сепари спробували контратакувати; над головами раптово задзижчав безпілотник, і в цю хвилину квадрат, де розгорнувся бій, почали поливати з мінометів.

– Вони ж своїх можуть замочити, – здивувався Кабан. – Чому вони стріляють?

– Тому що такі дрібниці росіян не бентежать. На цій війні у них немає своїх, тут всі для них – чужі, – сказав справжній українець Діма Анишкін.

– Карацупа, прийом! Синус на зв’язку! У вас там беха є? Допоможіть витягти поранених, нашу беху підбили! Ми до них без броні дістатися не можемо, сепари не дають! Пропадають хлопці!

– Кабане, ти куди? Ти ж кулеметник! – та Кабан слідом за Дімою вже заскочив на броню, за якою вже з обох боків прилаштувалося по чотири бійці.

– Агов, броня, баштою крути! – бетеер енергійно обстрілював «зеленку», і всі, хто переміщався на ньому і поруч із ним, також вели інтенсивний вогонь, перезаряджаючись по черзі.

– Прикрий, Дімоне, я перезаряджу, ми вже поруч! Все, готовий, давай! Фігач, щоб і голів, падли, підняти не змогли! – але вогонь у відповідь, однак, не припинявся, і по броні періодично цокотіли кулі.

Гуркіт бою неможливо передати достеменно. Потік звуків, що хаотично видає стрілецька зброя, робота автоматичних гранатометів і підствольників, вибухи гранат, рик двигунів танків та іншої техніки, крики людей – живих і поранених, стогін помираючих – із цієї какофонії кожен боєць обирає для себе тільки найважливіші, найголовніші, ті що мають значення тільки для нього, звуки. Звуки, які можуть урятувати або забрати його життя. Це може бути тільки один звук, що має вирішальне значення саме в цю мить, тільки один, найголовніший.

– Дімоне, здається, в мене влучили! – Кабан почув необхідний для нього звук надто пізно через брак досвіду, замість звичного «цок-цок-цок» – «хлоп-хлоп-хлоп» по бронежилету.

Він засунув руку під «броник», помацав живіт – тільки піт, крові немає, захист витримав. Тією ж рукою смикнув магазин на перезарядку – розбитий і прострелений:

– Сука! – адреналін зашкалював. Прокричав у башту: – Ану, гупни туди!

– Не можу, братан, башту заклинило! – як завжди, у найпотрібніший момент.

– Та хоч чимось насип на них! – у цей момент з бетеера щодуху затарабанив кулемет.

Кабан, щоб прикрити спину, щільно притиснувся до відкритої кришки люка. Можливо, саме це і врятувало його від смерті в той момент. Цок-цок-цок-цок-цок – щільна черга. «Чому ззаду, звідки сепари взялися звідтіль? – майнула думка. – Чому сепари і спереду, і позаду?» Розвернувся подивитися – і тут же отримав чергу з автомата, яка влучила в бронежилет, поміж лопаток. Огледівся, намагаючись побачити, вгадати, звідки стріляють, відповісти, і в мить отримав тупий удар у лівий бік, в незахищене місце.