Валентин Строкань - Чорний іній

— А ракети? Мають бути ракети, — приховуючи хвилювання, перепитав Гревер.

— Ракет не було, пане майоре.

— А цей... Трайбман не міг їх проґавити?

— Виключено, пане майоре, — не зморгнувши оком, заперечив унтер-офіцер Шпенкер.

«Так воно, мабуть, і є. Цей не збреше. Тоді якого дідька горить ця хатина?! Що маю думати про все це?! Ран або ж Айхлер повинні були знищити хижу й одразу ж сигналізувати ракетами. Хижа горить, а ракет нема. Тоді... Це червоні? Навіщо? Вони ж демаскують себе. Я не можу збагнути їхньої логіки...»

Ці думки прокручувалися в голові Гревера, доки він надягав куртку й у супроводі Шпенкера прямував до лівого середнього виходу. Ступав підкреслено неквапно, хоча в душі люто проклинав мерзотника Айхлера, ідіотську логіку червоних, необхідність маскувати підвищену зацікавленість у діях групи, яку послав до хижі. Але він уже прийняв рішення.

— Фельдфебеля Хайста до мене! — наказав, цього разу не стримуючи люті.

«Обставини конче потрібно з'ясувати до кінця. Треба послати туди нарти. За чотири години мусять упоратися».

Він стояв, уперши руки в боки й зіщуливши очі, задумливо дивився на пасма чорного диму, що ліниво піднімалися в похмуре сіре небо.

— Хайсте! Зробіть розвідку хижі: чому горить, хто підпалив, де група гауптмана Айхлера? Якщо там червоні, — в бій не встрявати. Розвертайтеся — і назад. Ви повинні повернутися й доповісти результати. Зрозуміло?

«Чорт забирай, зараз усе це не так уже й важливо — живий Айхлер чи ні. Його радіограму надіслано до Берліна — ось те єдино важливе, що визначить мою подальшу долю. Невже це кінець?»

— Візьміть двох собак з моєї упряжки. Ви повинні повернутися, — байдуже повторив він, подумки зважуючи шанси на повернення фельдфебеля Хайста.

— Я зібрав вас не для того, щоб розподілити відповідальність. Начальником експедиційного загону лишаюсь я і цілком усвідомлюю цей факт. Я зібрав вас, аби сповістити своє рішення. Гауптман Айхлер відсутній, лейтенант Тума загинув. У обер-лейтенанта Ланґера інші обов'язки. Він... лікує, — Гревер виділив останнє слово і цим змусив лейтенанта Фогля швидко позирнути на Ерслебена. — Не будемо відволікати його. — Гревер витримав паузу і, немов повертаючись до дійсності, провадив: — Сподіваюся на ваше розуміння і розраховую, що кожен з вас, зваживши всі обставини, зрозуміє і підтримає моє занепокоєння. Не хочу приховувати від вас своєї стурбованості обставинами, що склалися.

Він виклав їм свої міркування. Говорив, не дивлячись на офіцерів, що стояли перед ним, однак зауважив, як поступово змінювалися їхні обличчя. Закінчив твердо:

— Я не астролог і не віщун, — у його голосі промайнула ущиплива іронія, — однак передбачаю, що нападу червоних треба чекати повсякчас. Про це свідчить їхня спроба пробратися на наше горище. Гадаю, нема потреби пояснювати вам мету цієї спроби? Чисельність їхнього загону нам невідома. Тому, аби уникнути зайвого ризику, наказую: обер-лейтенанте Ерслебене і лейтенанте Фоглю, зберіть найважливішу технічну документацію, яка стосується секретної апаратури, відкладіть лише необхідну для підтримування станції в робочому стані, знайдіть двох надійних солдатів і відразу ж переправте її на об'єкт номер два для подальшої передачі на «Фленсбург», який от-от має прибути. Так буде надійніше, — впевнено підсумував Гревер і запитально подивився на похмурі фізіономії своїх підлеглих. Він був задоволений ефектом. — Ваші міркування?

— Але ж існує система екстреної ліквідації, пане майоре... — випередив старшого за званням Ерслебена лейтенант Фогль.

Від ока Гревера не приховалися стиснуті губи обер-лейтенанта. «Реакція аристократа», — відзначив він.

— Перепрошую, лейтенанте, — він зупинився перед Фоглем, — я не перший рік займаюся цією справою, і мій бойовий досвід та інтуїція розвідника дають усі підстави припустити, що червоні на цьому острові — зарізяки, котрі прекрасно уявляють, як провадяться подібні операції. Й мене геть не здивує, якщо у вирішальний момент, коли тут на весь окіл лунатиме стрілянина, система екстреної ліквідації раптом відмовить. Хочу, щоб це не було несподіванкою і для вас. — Слова «система екстреної ліквідації» Гревер навмисно виділив, надавши голосу інтонацій шкільного вчителя. — Тому частіше продзвонюйте ланцюги, що ведуть до зарядів.

Фогль знітився, а Ерслебен буденним і немов примирливим голосом повідомив про те, що, позаяк об'єкт працює у напруженому режимі, його люди дуже завантажені, й виділити двох солдатів вельми скрутно.