Валентин Строкань - Чорний іній

Смага не зміг вгамувати тремтіння напружених ніг, і, хоч Чорний стояв непохитно, мов чавунна статуя, людська піраміда обвалилася, кинувши в чорне провалля підвалу намертво зчеплених Краповича та вартового. Крапович опинився під німцем і падав з триметрової висоти спиною вниз на тверду підлогу підземелля, вирубаного в одвічній мерзлоті.

Його врятували ноги Чорного, який ще не встиг звестися. Німець залишався зверху, йому на мить здалося, що він зуміє дати собі раду, тому в нього вихопилося тріумфальне гарчання, й він різко заніс кулак, намагаючись угатити Краповича в обличчя. Смага пружно кинувся вперед, заблокував удар і навалився на вартового, силкуючись затиснути тому рота. І Чорний, випроставши ноги з-під купи тіл, обрушив на шию вартового удар ребром долоні, після чого той одразу стих.

— Я знав, що він не боягуз, — задоволено видихнув Смага. — Боягуз неодмінно зарепетував би...

— Годі базікати! Швидше нагору! — поквапив Чорний, допомагаючи Краповичу звестися на ноги.

Ґвалту вони не наробили, тому зараз найважливішим було, щоб із вартівні не висунувся якийсь надто цікавий фашист. Вони втратили цілу хвилину, й тепер Смага знову намагався підсадити Краповича.

— Давай, Васильку, давай, рідний, — допомагав йому Чорний. Коли Крапович ступив на підлогу і почав спускати драбину, Чорний передав Смазі німецький автомат, той кинув його Краповичу. Ремінь з підсумком Чорний повісив на себе, паском швидко зв'язав німцеві руки за спиною, а рот щільно заткнув клаптем його ж таки сорочки.

Смага почав неквапно замикати замок на ляді й неголосно говорити:

— Stehen!.. Ruhe!.. Nichtі umdrehen!.. [10] — Стояти!.. Спокійно!.. Не обертатися!.. (нім.)

Коридор був порожній, і вони, притискуючись до стіни, безгучно рушили до виходу. Весь простір освітлювався двома мерехтливими лампочками. Біля кожних дверей вони прислухалися, але досі нічого підозрілого не долинало до їхніх нашорошених вух. Навіть скиглення вітру не було чутно.

Охайні номери на білих металевих табличках. Акуратисти хрінові! Можна подумати, що тут якийсь їхній імперський архів або відділ реєстрації могил героїв... Де ж він... де Григорій? Як встановити?.. А може, розбабахати всю цю контору до бісової матері, га?! Не можна. Цим ми тільки ускладнимо Батькові завдання.

За дверима під номером шість Смага почув розмову. Це був монолог — говорив чийсь сонний голос.

— Так, так... це червоні, Юргене. Вони сидять у нашому підземеллі... Англійця забрав шеф і разом з Петером на собаках повіз до вас... півгодини тому. Так що будь готовий... та ти знаєш його... Хіпплер, ну... Кажуть, вашому обер-лейтенантові є про що поговорити з цими англійськими джентльменами...

Черговий телефоніст. Теревенить зі своїм колегою з радіостанції.

— ... А наш доблесний Лікар так віддухопелив слов'янина, що тепер Гаєвскі... так, так, Фріц... вимушений ставити його на ноги... до приходу «Фленсбурга»...

«Закатували, гади, Григорія! Але він тут. І це головне! Зараз, зараз ми тебе знайдемо, Грицю! А потім — на баркас, і гайда!» Смага силкувався вирівняти важке дихання й упорядкувати думки. «Посунули далі? Стоп!» — він знову приклав вухо до дверей, намагаючись не пропустити жодного слова.

— ... У сейфі Ерслебена? А ваш Роланд — хлопчик-цяця і ключа, мабуть, тримає на шиї... так... кожна щогла... і сейф?.. У спільному ланцюгу?.. Так! Хай їм грець!..

«Про що це він? Зачекай! Роланд — це, мабуть, їхній обер-лейтенант. З об'єкта... він там командує. А сейф? Напевно, особистий його сейф... і потрібні нам папери саме в цьому сейфі. Як він сказав: «Сейф у спільному ланцюгу»?.. Якому ланцюгу? Металевому?.. «Кожна щогла... і сейф»... Мабуть, електричному... Гаразд, потім розберемося. А зараз Григорія видряпати треба».

Вони добралися до того місця, де вузькі східці вели на другий поверх. Перед сходами були двері, на яких замість номера вони побачила табличку з написом «Амбуланц».

«Санчастина. Ось вона! Якщо справи саме такі, як сказав цей ганс, — «Гаєвські повинен поставити його на ноги»... то Гриша справді у санчастині. А Гаєвскі — це, напевне, фельдшер. Якщо є лікар, то повинен бути й фельдшер. Він і ім'я назвав... Петер? Ні, це той, що з шефом поїхав... Фріц! Точно. Ну, спробуємо?..»

— Гадаю, він тут.

Крапович спрямував автомат на двері, а Смага, перечекавши хвильку, немов зважуючись, плавно натис на ручку. Двері не піддалися, вони були замкнені.

Тоді Смага постукав, і всі троє завмерли в очікуванні, наче переступивши межу, — вони виказували себе, але й вагатися не було часу.