Валентин Строкань - Чорний іній

Щербо повернувся до амбразури і тільки зараз помітив, що погода знову псується. Це дуже вчасно. Тут у негоду має бути «непроходження». Довгі та середні хвилі на цих широтах і так не проходять стабільно, а в хуртовину й короткохвильовий діапазон мовчатиме. То й що? Скільки це може тривати? Він почув за спиною судомний, хрипкий кашель. Це Серьожа Ткачук. Кепсько... Десантникові бронхіт ні до чого.

— Смокчи стрептоцид. Три таблетки. Це наказ.

Він знову припав до бінокля. Байда, який не відривався від спостереження, уривчасто кинув:

— Хрінові пайлоти... наші «брати по зброї»... рученята відразу догори потягли. Тільки перед цим, правда, щось швидко спалили, папери, мабуть, якісь. Даремно наш Жора лицарські чесноти виявляв. Тільки всю гру зіпсував, салага...

Щербо, хоч як намагався, не почув у його словах чогось фатального. Старший лейтенант був готовий до подальшої боротьби, власне, до її початку. Щербо бачив: фашисти поспіхом запихали до барака двох полонених льотчиків — їхні чорні комбінезони чітко вирізнялися в білій штовханині кремезних гренадерських фігур. Потім німці поквапно роззосередилися і, підкоряючись фельдфебельському свистку, попрямували просто на них.

Шістнадцять стволів. Щербо весь підібрався в чеканні. Момент був напружений. Семеро бійців аж заклякли, готові будь-якої миті покинути сховище й відійти на схід у скелі. Двоє з них мають залишитися у заслоні.

— Як гадаєш, клюнуть вони на нашого «живця»? — Щербо згадав англійця, який видерся ледве не на плечі Чорного. Добре, хоч на зріст невеликий та статури кволої... Рюкзак йому довелося залишити, хлопці розібрали найнеобхідніше, тільки НЗ до кишені...

— Певен, що клюнуть. Ось тільки не певен, що вони за півгодини не повернуться й не прочешуть всю моренну смугу.

— Мені б твою впевненість, Колю, — прохопився Щербо.

— Мені б ваш досвід, Павле Іваничу...

Запало напружене мовчання, і Щербо спиною відчув крицеву готовність бійців стояти до будь-якого кінця.

«Головне — обрати потрібну мить: вони повинні майже порівнятися з нашим сховищем і потім звернути праворуч. Якщо вогонь відкриємо раніше, вони можуть спробувати нас обійти саме з того боку, де наші, — там кілька зручних наддувів, можуть наштовхнутися й на сховище. Ач, як ідуть красиво!.. Але ближче, ніж на сотню метрів, підпускати їх не можна, потім не відірвемося. Давай, давай, о, вже й кокарди видно... Наслав же дідько на нашу голову цих льотчиків! Не острів, а прохідний двір. А тепер ось ці... йдуть на нас із своїми «козлами» [7] «шмайсер 38-40» ... спілкуватись. Шістнадцять! Сиротін, салага, дурницю, звичайно, вчинив... Пацан, — йому ризик подавай, азарт... Параграф порушив... А параграфи наші кров'ю писані... Неправильно, звичайно, зробив, але по-людському. Так, ще метрів двадцять. Спокійно, Ваню! Зараз Чорний їм вріже... бач, як дулом водить. У Петра око мисливське. Йому б зараз Джафарову снайперку, він би цього унтера чи фельдфебеля швидко втихомирив. Фельдфебель, зразу видно, я цю сволоту вивчив. А офіцера не послали — з кадрами в них, напевне, скрутнувато... Бач, бувалий... йде начебто й з усіма врівень і за спини не ховається, але так, що з автомата хрін дістанеш. Так, давай-давай ближче... І союзник свою «пукавку» приготував... нічого тримається. А я зараз крайнього правого «сфотографую». Щось пихаті ви дуже, як я подивлюся. А ми зараз пиху вашу... зіб'ємо. Ну! Ну, Петю... Дав чергу! Одному груди розтрощив... а другий що?.. Встиг сідницею повернутися, та не зовсім вдало, півчерепа йому таки знесло. Так вам, паскудам! Посипалися, мов манекени... Почали чергами мести сніг зі стежки... отямилися миттю, треба визнати. Ач, як шерстять, спасу нема... Що не кажи, а шістнадцять дул... ні, вже тринадцять... Зараз ти в мене у заметах, мов цуцик, будеш носом орати!.. Є!!! І Смага піддав! Тепер міцно лежать фашисти. Увага вся на нас... добре. Ліворуч скупчуються. Я як останній у ланцюгу ось туди... праворуч... На-а! Нормально.

Повернемося — подам Гаральду заяву на орден Святого Олафа... Огризаються, стволів не студять. Намагаються створити вогневий заслін. Пізно. Хуртовина починається. На щастя чи на лихо? Скидається на те, що ми не пропустимо нагоди добряче померзнути. Нудьгувати не доведеться, зігріватися будемо власною біганиною — чим швидше бігтимеш, тим тепліше... Зараз лижі... акуратненько. Хлопці вже понеслися. Спочатку Володька, потім Щербань... Всі цілі?.. Петька з англійцем... Як він тримається? Це тільки Чорному й під силу. Тепер, Васю, давай! Залишився сам. Ще кілька черг! Це допоможе вам краще зосередитись, хлоп'ята. Різко назад і ліворуч. Ну, пронеси, доленько!