Валентин Строкань - Чорний іній

Крім того, ворог має засоби створення радіоперешкод, які знижують дальність дії англійської радіонавігаційної системи з 600 до 150 кілометрів, а отже, англійці не в змозі забезпечити достатню точність виходу літаків на ціль над Німеччиною. Німецька станція, напевне, багатоцільова та з комплексом перешкод: маскуючі шумові й імітуючі ретрансляційні перешкоди. Причому як у безперервному, так і в імпульсному режимі, одночасно й по черзі. Ми зафіксували виникнення прицільних за частотою перешкод у межах азимутального сектора 45 градусів із вірогідного району дислокації. Аналіз режимів випромінювання, оцінка загальних радіоелектронних умов змушують ставити питання руба: наявність у ворога подібного об'єкта приховує в собі небезпеку дезорганізації всієї радіолокаційної системи оборони материкового узбережжя й навіть розтину всієї системи союзницького радіозв'язку.

Третє: німецькі військові відомства розсилають понад дві тисячі радіограм на добу. На такий обсяг таємного зв'язку потрібно було б таку кількість відривних шифроблокнотів, що навряд чи вся поліграфічна промисловість Німеччини упоралась би з цим. Вважаємо, що німці звернулися до машинної системи шифрування. Це дозволяє їм досягти потрібної швидкості дії та легкості в поводженні з криптографічними системами.

Шифромашини забезпечують також високий ступінь безпеки таємного зв'язку...»

Майор Щербо відклав читання й, акуратно склавши папери, подав їх полковникові Зиміну. Втома домучувала його, але він зігнав з обличчя виснаженість і проказав:

— Цілий радіодивізіон... Як вони його туди доправили? Якусь мить помовчав і, коли наблизився до карти, почув осудливе:

— Сором, але цей момент ми проґавили. Тепер розплутувати треба. Дивись, ось цей район. Неподалік крутяться два їхні метеосудна. З вигляду — старезні посудини, погидуєш розмінятися на такий мотлох. Але здається мені, що це тільки зовні. І двигуни в них, мабуть, потужні, й начиння перший клас, маю на увазі апаратуру. Це допоміжні сили об'єкта.

— Вони є також силами забезпечення операції «Вундерланд». Отже, знайти й знищити? Одноманітні завдання ставиш ти переді мною, Борисе Володимировичу.

— Та справа не тільки у метеозабезпеченні, майоре, це ще не все. Дуже паскудна ця абверівська контора, що схована десь тут на острівцях. По-перше, це потужне радіоприкриття для всієї вовчої зграї на чолі з «Шеєром», по-друге, невідомі нам радіозасоби, по-третє, шифрувальна машина. Перехоплення цієї машини забезпечить наших криптографів матеріалом, що призведе до створення власних шифрів підвищеної надійності, це з одного боку, а з другого, — дозволить читати їхні шифри. Отже, необхідно (голос начупра набув твердості й офіційності) перше — захопити всю технічну документацію таємної апаратури — схеми, технічний опис, експлуатаційні карти, інструкції. Друге — захопити «живцем» шифрувальну машину. Третє — знищити весь об'єкт, причому так, щоб у їхні олив'яні душі ні на мить не закралася підозра, що все, що я перелічив, захоплене нами, а не злетіло в повітря внаслідок бомбардування об'єкта напівтонними бомбами. Інакше вся робота — псу під хвіст.

Щербо підібрав зі столу аркушики, що тільки-но прочитав.

Потім подивився в очі співбесіднику, начебто закликаючи оцінити складність завдання, що покладено на нього, й промовив з притиском:

— Важко сказати наперед, яким шляхом і наскільки повно це можна виконати... в такий термін. Хлопці не оговталися від попередньої м'ясорубки, ще не минуло й тижня. А це ж не руку випростати. Не бережемо людей...

— У тебе що, інститут шляхетних дівчат чи спецзагін? Група ж твоя — мо-бі-ль-на! Так що доведеться твоїм соколам і цього разу попотіти.

— Так вони ж у мене і так не бульварами швендяють! Ображаєш, Борисе Володимировичу...

— Нічого не вдієш, Павле, часу в нас нема.

Зранку, тамуючи тривогу й головний біль, знов зібрався було до штабу. Безліч запитань роїлося в голові, а на серці шкребли коти.

Зайду до полковника, прозондую...

Але буденні справи забрали весь час, нагальні клопоти без ліку вимагали саме його присутності, тільки його рішення, і, коли він врешті звільнився від тієї замороки, годинник вибив третю, і, хоча звичні турботи відволікли та дещо заспокоїли, він усе-таки вирішив поговорити з Зиміним.

Біля дверей штабу Щербо раптом зіткнувся з дивною процесією.

Двоє санітарів перевальцем, розкарячкувато тягли ноші, які важко прогиналися під небіжчиком. Поруч двоє офіцерів, похмурих і роздратованих, відмахувались на всі боки від надто допитливих роззяв. Солдатська ковдра, що нею було прикрито ноші, зсунулася, відкриваючи посиніле обличчя, в якому Щербо упізнав Орлюка. Вухо вловило тихий шелест перешіптувань: ...просто в кабінеті... прийшов о шостій... папери палив... з власного «тете»... Лише тепер Щербо помітив невеличкий отвір на почорнілій від пороху скроні й криваву скоринку навколо. Ноші, погойдуючись у такт крокам солдатів, що ніяк не могли узгодити зусилля і йшли врозбрід, пропливли в якомусь метрі. Помилитись він не міг. Вони разом училися у розвідшколі...