Хантер Томпсон: Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії

Мій адвокат нічого не говорив деякий час, згодом раптово ожив у своєму кріслі. «Срань господня!» вигукнув він. «Здається, у мене була галюцинація. Звучить, неначе справжня халепа!» Він заправив свою майку кольору хакі у віскозні кльошеві штани і замовив ще випивки. «Тобі знадобиться юрист, котрий буде твоїм радником, поки ти будеш там,» сказав він. «І ось моя перша порада: тобі треба орендувати дуже швидку машину без даху і звалити з Лос-Анджелесу як мінімум за сорок вісім годин.» Він сумно похитав головою. «Це зриває мені уїкенд, тому що я, звісно ж, буду змушений їхати з тобою і в нас буде роботи з головою.»

«Чом би й ні?» сказав я. «Якщо воно того заслуговує, то варто це зробити. Нам знадобиться підходяще обладнання і купа готівки – на наркотики і харчування, а також надчутливий диктофон для постійного запису.»

«Про що тобі треба написати?» запитав він.

«Мінт 400,» відповів я. «Це найдорожчі позашляхові перегони на мотоциклах і баггі в історії організованого спорту – фантастичне шоу на честь якогось товстозадого гівнюка на ймення Дел Вебб, який володіє люксовим готелем «Мінт» в самому серці Лас-Вегаса… принаймні, так написано в прес-релізі для журналістів; моя людина в Нью-Йорку щойно прочитала його мені.»

«Ну що ж,» сказав він, «як твій адвокат, раджу тобі придбати мотоцикл. Як же ж інакше ти зможеш освітити таку подію максимально правдиво?»

«Нізащо,» сказав я. «Де ми дістанемо ’’Vincent Black Shadow’’?»

«А що це таке?»

«Просто фантастичний мотоцикл,» мовив я. «Нова модель оснащена двигуном приблизно на тисячу кубічних дюймів та потужністю в двісті кінських сил на чотирьох тисячах обертів за хвилину, має магнієвий каркас, два сидіння зі стирофому і важить двісті фунтів.»

«Вдалий вибір для таких перегонів,» мовив він.

«Саме так» запевнив я його. «Ця херня важкувато йде на повороти, але мчить по прямій так, що всратись можна. Він обганяє F-ІІІ на зльоті.»

«На зльоті?» сказав він «А ми впораємось з таким монстром?»

«Безперечно,» відповів я. «Подзвоню в Нью-Йорк домовитись за готівку.»

В Нью-Йоркському офісі нічого не знали про «Vincent Black Shadow»: вони направили мене до Лос-Анджелеського бюро – яке знаходилось в Беверлі-Хілз якраз за кілька кварталів від бару «Поло» – але коли коли я з’явився туди за грошима, жінка, котра сиділа там, відмовилась дати мені більше, ніж 300 доларів готівкою. Вона сказала, що не знає хто я такий, коли я зайшов туди обливаючись потом. В мене занадто густа кров для Каліфорнії: мені ніколи не вдавалось толком нічого пояснити, знаходячись в цьому кліматі. Особливо, коли я стою наскрізь просякнутий потом з червоними, як у бугая, очима і тремтячими руками.

Тож я взяв 300 баксів і пішов. Мій адвокат чекав у барі за рогом. «Я не заспокоюсь,» сказав він, «аж поки ми не отримаємо необмежений кредит.»

Я запевнив його, що отримаємо. «Всі ви, самоанці, однакові,» сказав я йому. «Ви не вірите в пристойність білих. Боже, ще лиш годину тому ми сиділи в смердючому генделику не знаючи чим зайнятись на вихідних, аж раптом нам дзвонить незнайомець з Нью-Йорку, каже мені їхати до Лас-Вегасу й обіцяє покрити всі витрати, а потім відсилає мене до офісу в Беверлі-Хілз, де інша абсолютно незнайома людина дає мені 300 баксів готівкою без жодних на те причин… Кажу тобі, чувак, це Американська мрія в дії! Ми будемо дурнями, якщо не промчимо верхи на цій химерній торпеді до самого кінця.»

«Дійсно,» відповів він. «Зробимо це.»

«Отож,» сказав я. «Але спершу нам треба тачка. А ще кокаїн. І магнітофон для крутої музики та яскраві сорочки.» Єдиний спосіб здійснити таку мандрівку, на мою думку, це одягтись яскраво, мов папуги, і закинутись під зав’язку, а потім пролетіти весь шлях через пустелю на шаленій швидкості.

Ніколи не втрачати відповідальності. Але ж що саме потрібно висвітлити в репортажі? Ніхто не удостоївся сказати. Що ж, будемо вигадувати самі. Приватне підприємництво. Американська мрія. Гораціо Алджер збожеволів від наркотиків у Лас-Вегасі. Do it now: справжня гонзо-журналістика.

Також тут діяв соціально-психологічний фактор. Завжди, коли життя ускладнюється і нема куди подітись, єдині ліки від усього цього лайна – завантажити тачку наркотою і нестись як навіжений з Голівуду до Лас-Вегасу. Розслабитись під променями пустельного сонця. Просто відкинути дах, намастити пику кремом для засмаги і гнати вперед з музикою на повну гучність і, як мінімум, пінтою ефіру в запасі.