Хантер Томпсон - Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії

Дивні спогади цієї неспокійної ночі в Лас-Вегасі. Це було п’ять років тому? Шість? Здається, наче це було в іншому житті, в іншій епосі – вершина, на яку ми більше ніколи не підіймемося. Сан-Франциско середини шестидесятих було надзвичайним, особливим місцем. Може, це нічого не значить. Зараз, можливо, вже й ні… немає жодних пояснень, жодних слів, котрі могли б передати усвідомлення того, що ти був там і жив саме в той час. Що б це не значило…

Важко знати справжню історію через усе накручене на неї лайно, але навіть, не будучи впевненим у «історії», здається цілком справедливим подумати, що у всі часи енергія всього покоління виплескується яскравим спалахом через причини, які в той момент толком ніхто не розуміє і які навряд чи колись будуть пояснені. Мої найяскравіші спогади про ті часи прив’язані до якоїсь однієї, чи може й п’яти, а то й сорока ночей, чи може дуже ранніх ранків, коли я виходив з «Філмора» напівживий і замість того, щоб їхати додому, направляв свою 650 Блискавку по Бей брідж на швидкості сто миль на годину одягнений у футболку «L.L. Bean» та куртку… проривався через тунель Острова Скарбів під ліхтарями Оукленду, Берклі та Річмонда, не зовсім впевнений, де варто звернути (завжди глухнувши на шлагбаумі, тому що я був занадто неадекватний, щоб увімкнути нейтральну передачу, поки рився в кишені в пошуках монеток)… але я завжди був упевнений, що немає різниці куди я їду, адже всюди будуть люди, такі ж навіжені, як і я: жодного сумніву в тому…

Моїм місцем призначення у будь-яку пору доби завжди було безумство. Якщо не по дорозі в Бей, тоді до Голден Гейту, або нижче на 101 вулицю до Лос Альтос чи Ла Хонди… Всюди можна було повеселитись. Всіх тоді охоплювало спільне фантастичне почуття того, що все, що ми робили, було правильним, що ми були переможцями.

Тоді це було ключове почуття – невідворотна перемога над усім Старим і Злим. Не військовими методами; нам це не було потрібно. Просто наша енергія домінувала. Не було ніякого сенсу в тому, щоб воювати на жодному з боків. У нас був імпульс; ми були на гребені високої та прекрасної хвилі.

А тепер, менше, ніж за п’ять років, можете піднятись на будь-який пагорб Лас-Вегасу, поглянути на захід і ви побачите слід від води – це місце, де наша хвиля розбилась і відкотилась назад.

Рішення втекти прийшло раптово. Чи може й ні. Певно, я давно вже підсвідомо планував зробити це і просто чекав слушної нагоди. Нагода прийшла разом з рахунком за номер. В мене не було грошей, щоб оплатити його. І ця клята кредитка також вже не діяла. Клятий «Sidney Zion». Вони вилучили мою картку «Амерікан Експрес» і тепер ці паскуди, разом з «Diner’s Club» та «IRS», розшукують мене …

Все-одно, юридично за все відповідає журнал. Мій адвокат переконався в цьому. Ми нічого не підписували. Окрім чеків обслуги номерів. Ми навіть не знали скільки з нас, але мій адвокат порахував, що за наше 48-годинне перебування тут ми витрачали десь 29-36$ за годину.

«Неймовірно,» мовив я. «Як таке могло статись?»

Але нікого не було поряд, щоб відповісти мені. Мій адвокат кудись зник. Він, певно, відчув, що у нас проблеми. В понеділок він замовив набір шкіряних валіз і сказав мені, що в нього заброньований квиток на літак до Лос-Анджелесу. Нам треба поспішати, сказав він, і по дорозі в аеропорт позичив у мене 25 баксів на квиток.

Я випровадив його, потім повернувся до сувенірної крамниці аеропорту й витратив решту грошей на різноманітний мотлох – повне лайно, сувеніри з Лас-Вегасу – пластикові підробки під «Зіппо» з вбудованою рулеткою за 6.95, прищіпки з Кеннеді по 5 баксів за кожну, ігрові кості за 7.50… Я згріб увесь цей непотріб, відніс до Великої Акули й закинув на заднє сидіння… потім застрибнув за кермо (верх, як завше, був відкинутий), увімкнув радіо й почав розмірковувати.

Як би Горацію Алджер розцінив цю ситуацію?

One toke over the line, sweet Jesus… one toke over the line.

Паніка. По спині забігали мурашки, неначе під час кислотного приходу. Ця жахлива реальність почала на мене тиснути: я був сам-самісінький у Лас-Вегасі з цією жахливо дорогою машиною, повністю виснажений наркотиками, без адвоката, без грошей, без статті для журналу – а в додачу до цього на мені висів гігантський рахунок за готель. Ми замовляли в той номер усе, що тільки можна вигадати, включаючи шістсот шматків прозорого ароматичного мила.

Вся машина була завалена ним – вся підлога, сидіння, бардачок. Мій адвокат домовився з обслугою про доставку в наш номер шестисот шматків цього дивного прозорого лайна, а тепер все воно стало моїм.