Сергей Жадан - Депеш мод

— Ясно…

— Та, що в кімнаті, нічого, вже звикла, мабуть.

— До чого?

— До мене. Вона мене такого вже бачила, ну, з ерекцією.

— Завал.

— Я ж кажу. А та, котра на балконі, вже вгашена, ви розумієте, вони зранку пили, суки. Я жінкам взагалі заборонив би пити. Ви розумієте, про що я?

— Да, баби. В мене сусід є, так він зранку виходить і бере літри два водяри.

— Два літра?

— Серйозно.

— Про це навіть думати неприємно.

— Я його питаю — на хуя тобі, мужик, два літри? Ти ж не вип'єш. А він, знаєте, що каже?

— Що?

— Я, каже, коли вип'ю, ну, там перший пузир, вже боюсь кудись виходити. А випити хочу, не можу зупинитись.

— Серйозно?

— А хулі він боїться?

— Ну, не знаю, страшно йому. Стрьом починається від водяри. А випити хочеться. Ну, він і бере відразу два літри. Сидить і квасить.

— Ну, почекай, вдавить він пузир, вдавить другий, та хрін із ним — вип'є він усе. А далі?

— Що — далі?

— Ну, випить же й далі хочеться?

— Хочеться.

— Але вийти ж страшно?

— Ні, ні фіга, там, розумієте, така система — він коли випиває свої два літри…

— Два літри!

— …ну, два літри, його перемикає і йому вже не страшно.

— Серйозно?

— Я сам бачив.

— Ну, а як йому?

— Що значить — як?

— Ну, як йому, якщо не страшно?

— Йому похуй.

—І що?

— Ну, і він далі валить за водярою. Падає, а йде.

— Да…

— Ну, ще б. А ти кажеш — ерекція.

— Що ерекція?

— Ти кажеш — ерекція.

— Ну, ерекція.

—І що?

— Нічого. Ну, стою я з цією своєю ерекцією.

— Завал…

— Ну.

—І тут входить ця п'яна сука з балкону, уявляєте?

— Я цього не уявляю.

— Ну, й бачить мене. І, значить, думає — що це за мудак сюди припхався і тут стоїть.

— Що стоїть?

— Стоїть, каже.

— Мабуть, думає вона, сусід, прийшов потрахатись. І, значить, хапає порожній фугас з-під шампанського і запускає мені прямо в череп.

— А ти?

— Ну, я знепритомнів. Упав, значить, у крові весь. А ця сука п'яна, уяви, підбігає до іншої і давай її будити, вставай, говорить, треба його, ну, себто мене, в'язати. І вона встає, прикинь, і вони мене в'яжуть простирадлами по руках і ногах.

— Так вона ж тебе знала, ну та, інша.

— Да вони вгашені обидві зранку, суки, я ж кажу! Вони якоїсь фігні нажерлись, а потім ще водяра. Як та сука з балкону назад потрапила — не уявляю. Вони одна одну вже не впізнавали.

— Ну?

—І, значить, в'яжуть мене і затягують у ванну, кинули і пішли спати.

— Да…

— А зранку, значить, одна з них, та, що з балкону вийшла, ясна річ, вже нічого не пам'ятає і попхалась у ванну митись. Причому, тварина, світла не вмикає, навпомацки лізе. Залазить, значить, до ванни, а там я…

— Водка, ти розумієш, вона жінок глушить, вони як риби стають.

— Я колись контролерку в трамваї зустрів, так вона зі своїм компостером ходила.

— Не пизди.

— Що — не пизди? Серйозно — йде баба, п'яна сто пудів, я їй свій талончик даю, а вона звідкись із кишені дістає компостер, уявляєте?

— Свій компостер, мабуть, прикольно мати.

— Точно.

— Да…

— Я пробував колись зняти в трамваї. Вночі якраз їхав, нікого не було, ну, я давай його виламувати, розпоров руку, уявляєте, кров тече на всі боки, а тут контролери заходять.

— Суки.

— Ну, і зразу до мене, в принципі я там сам їхав, більше нікого. На хуя, говорять, компостер ламаєш.

— А ти?

— Що я? Кажу, не ламаю я нічого, хотів, кажу, талончик прокомпостувати, а ваш трахании компостер мені руку зажував. О, кажу — дивіться.

— Круто.

— Да…

Какао, неповороткий і спітнілий, в цій компанії добре назагал почувається. Маленька кімнатка, в якій вони сидять, наскрізь прокурена і пропахла кавою, горнят на всіх не вистачає, вони пускають по колу першу каву, потім другу, передають горнята з рук в руки, потім передають шматки білого хліба, після години перебування в цій кімнаті їхній одяг, і їхнє волосся, і вони самі пахнуть тютюном і хлібом, хлібом навіть більше. Какао витирає рукавом спітніле чоло, ти що, сміються всі, Какао, це ж твій вихідний костюм, нічого — Какао червоніє — нестрашно, виперу, ну да, сміються всі далі, ти вже другий рік обіцяєш, бери хліб, Какао бере з рук друзів свіжий білий хліб і далі слухає байки, він готовий бути з ними хоч весь час, йому з ними добре, ділять разом із ним хліб і цигарки, і головне — його ніхто не проганяє. А в наш час ти ще пошукай компанію, яка терпітиме тебе кілька днів у твоєму пісочному костюмі, який ти не переш уже другий рік, якщо не третій.

Какао дещо затовстий для цієї компанії, і в костюмі своєму виглядає стрьомно, але костюм йому подобається, не знаю, де такі костюми продаються, Какао його десь таки знайшов, вважає, що костюм стильний, він поведений на таких штуках, Какао чи не єдиний із моїх знайомих ходить до перукарні, користується якимось підарським гелем, навіть голиться час від часу, хоча на користь йому це не йде. Їх набилось в кімнату чоловік шість, сидять і слухають Малого Чака Бері, той розповідає, як він святкував свій день народження, історія всім подобається, Какао слухає з відкритим ротом, йому особливо сподобалось про білизну різних кольорів, він пробує собі це уявити, але не може. Малий Чак Бері натомість пускає по колу ще одну папіросу і раптом говорить — Какао, розкажи ти що-небудь, всі погоджуються — да, Какао, давай, розкажи нам що-небудь, що ти сидиш мовчиш, нам же теж цікаво, давай, розкажи нам що-небудь, о — розкажи нам про своїх баб, всі сміються, да, кричать, Какао — давай, розкажи нам про своїх баб. Какао знічується, він все таки відчуває себе не зовсім впевнено, вони — команда, а він так — просто зайшов до них у гості, але йти геть йому не хочеться, тому він думає, що розповісти, так, щоб воно було про баб. Про баб. Баб він бачить переважно по телевізору. Може, їм про телевізор розказати.