Світлана Поваляєва - БАРДО online

Цікаво, що стало з моїм мотоциклом, що вони з ним зробили, що взагалі роблять у таких випадках з мотоциклами? Скажіть хто-небудь, чи щось лишилося від мого новісінького байка?

Лискучі мотоцикли зачаровано обступили східці до підвального нічного клубу «Вихід». Морозяна голограма завмерла усіма відтінками і відблисками чорного і білого — від шкляного до антрацитового, від срібного до перлистого, від хутряного до діамантового — у матовій плямі тихого вуличного ліхтаря, крізь яку невпинно просіюється прокволий сніг. Транспорт уже не ходить — ходять нічні звуки. У простір цієї самодостатньої гравюри вихлюпується паруючим бульйоном юрма підлітків. Казкова тиша морозяної ночі така густа, що поглинає і заколисує навіть раптовий гамір. Дівчата задивляються вгору, на їхніх масно фарбованих віях святково осідає коштовний візерунчастий сніг, під очима розпливаються чорні калюжки розмитої туші. Молоді люди закурюють й одразу стають схожими на китайських драконів, оповитих струменями диму і пари. Декадентську різдвяну поштівку клубного подвір’я крижаними кулями розривають густі вібрації пробуджених моторів, ніби ще кількома рятівними адреналіновими рифами на біс продовжуючи концерт, але байкери та їхні бойові подруги швидко розігрівають своїх коней, елеґантно зникають у темряві. Решта молодих людей не розходиться — вони чекають виходу музикантів гурту «Спас Доньї Соледад», від чийого дезу ще й досі гуде в головах і вібрують діафрагми. Зрозуміло, що музиканти як вийдуть, то так собі й підуть кудись у дзвінкий, гаптований сніжинками морок, — може, на потяг до рідного міста, може, в готель чи у ресторан, може, до когось на хату, але все одно розбурханим шанувальникам, окрім як чекати, робити більше нічого. Нестерпна мить закінчення свята: завтра понеділок, робота, школа чи інститут… Фактично вже сьогодні. Паскудне календарне «сьогодні», усвідомлення цього навалюється зі швидкістю зниклих мотоциклів, зі швидкістю зниклого на морозі сп’яніння, зі швидкістю зниклих останніх грошей, дві години тому заплачених за вхід. Одноразовий вхід до свого кишенькового кайфу, звідки можна лише вийти у глупу безальтернативну ніч.

Двоє хлопців і двоє дівчат, хоча і тирлуються у натовпі, тримаються купою. Їм усім — за однією адресою: вулиця Привітна, будинок, квартира, де ніколи нічого не відбувається. Ця компанія вочевидь налаштована по-дорослому: тижневий мінімум розваг без важких похмільних наслідків, культурна економ-програма і — в хату, бо поза нею витрачається забагато грошей. Маланці М. завтра на пари до театрального, Алці — на роботу до супермаркету, у відділ миючих засобів і пральних порошків, Аяксові пофіг, бо він працює вдома і кілька днів тому не просто звалив з плечей марудну халтуру, а вже і гроші за неї від замовника отримав, а Івасикові просто пофіг, бо він не працює і не вчиться. «Я зніму перший справжній український горор, — говорить Маланка до якихось знайомих, — сюжет з реалу…» — «Маєш вогонь?» — звертається до Аякса дівчина, невловно схожа на ворону. — «Я не курю». — Потяг метро гуде Аяксові у вухах, цей гуркіт брижить зображення дівчини, обличчя, яке він мав би упізнати. І не лише він. Чомусь Аяксові спадає на думку, що цю дівчину знають усі троє шкільних друзів, тобто він, Івасик і Алка. Маланка до них уже після школи прибилася, чи приблудилася. Точніше, до Івасика. Просто дивно, як воно буває: вони познайомилися в Гідропарку. Івасик — не з тих, хто клеїть незнайомих тьолок, як липучка для мух, Маланка — не тьолка, яку можна заклеїти просто неба, тим більше на пляжі. Чиїсь знайомства часто бувають такими ж нагло-неоковирними, як і безліч смертельних випадків. Можна похлинутися крекером, перечепитися об деревний корінь, гухнути в яму і скрутити карк, можна на рівному місці звалитися з ровера, врізавшись у напнуту кимось поміж кущів мотузку, чи назавжди пірнути у водокрут на смішній глибині. Від каруселі «Ромашка» у парку розваг на повнім ходу можуть відірватися іржаві ланцюги саме того крісла, в якому сидиш ти. Людина може потрапити в автомобільну аварію і померти в лікарні від занесеної лікарями інфекції. Студентка режисерського факультету може піти на міський пляж за відеоматеріалом для роботи і врятувати своєю декоративною індійською хустиною хлопа, котрий ніколи не носить спіднього, пішов купатись голяка, а коли вийшов з води, виявив, що його речі поцуплено. Хлоп в індійському парео вільно позує перед камерою. Сюжет змінився. Сюжет змінюється непередбачувано: тебе можуть випадково вбити, обікрасти чи врятувати. Твої випадкові заощадження може випадково з’їсти дефолт. Так само ти можеш розпочати з кимось спільне життя, не встигнувши навіть закохатися.