Світлана Поваляєва - БАРДО online

Він стоїть тут якийсь час, розглядаючи руді патьоки і чорні грибкові плями на стінах, як тупий школяр — географічну мапу, а тоді виходить. Вкотре, аби хоч як себе зайняти, читає на приліпленому до стіни скотчем аркуші роздрукований, мабуть з Інтернету, текст:

« Далай-лама виступив проти християнських місіонерів у Монголії

Далай-лама вважає, що в Азії не повинно бути християнських місіонерів. Далай-лама висловив критику на адресу християнських місіонерів у Монголії та інших азійських країнах. Голова тибетських буддистів, що з десятиденним візитом перебуває в Німеччині, зауважив в інтерв’ю телекомпанії ARD: „Неправильно віддаляти людей від їхньої культурної спадщини. Краще та надійніше залишатися у своїй власній традиції. Я був нещодавно в Монголії (те ж саме, я чув, відбувається й у Тибеті): я зустрів християнських місіонерів. Я сказав їм в обличчя: „Це буддийська країна, а не місце для навернення“. Тут, на Заході, у своїх лекціях я завжди говорю людям: у вас юдео-християнська традиція. Краще в ній і залишатися“.

Нгаґванґ Ловзанґ Тенцзин Ґ’ямцго — приблизно так називають Далай-ламу тибетською — з 1959 року живе у вигнанні в індійському штаті Хімачал-Прадеш. Імовірно, він буде останнім, чотирнадцятим за ліком Далай-ламою в історії Тибету. Вже у 1969 році він зробив офіційну заяву про те, що майбутнє інституту Далай-лам залежить від мешканців Тибету. Це означає, якщо більшість тибетців вирішить, що інститут Далай-лам виконав свою мету й більше не відіграє визначної ролі для тибетської нації, він припинить своє існування.

„Я думаю, якщо мені доведеться найближчим часом покинути цей світ, більшість тибетців висловиться за збереження традиції. А якщо я проживу ще років двадцять-тридцять, то не виключено, що рішення буде іншим“, — сказав в інтерв’ю радіостанції Deutsche Welle Тенцзин Ґ’ямцго, Далай-лама XIV, „земне втілення Будди Авалокітешвари“».

Чомусь цей текст щоразу діє на нього наче в’язкий дим бляшаної безвиході. Ніби горять довкола стратегічні запаси консервів й автомобільні покривки, а він задихається в епіцентрі прокволих вихорів, виловлюючи з брудної скловати то роздратування християнськими місіонерами, то зловтіху від того, як Далай-лама жорстко їх попустив, то гіркий сарказм щодо реакції юдео-християнських місіонерів на догану Далай-лами — клали вони з прибором на якогось там непросунутого бузувіра, за яким і бабла реального не стоїть, під чиїми ногами лише земля горить — сморід паленої ґуми і стопленої пластмаси. Зрештою буддизм колись розчинив бон, а тепер уже ніхто й не скаже, що то була за гра, як ніхто нічого до пуття не скаже і про український дохристиянський шаманізм, і про мексиканських толтеків до приходу конкісти. Але це не страшно — корпорації виробили таку зручну в обігу штуку, як Духовність. Якщо уявляти Будду Шак’ямуні блискучим гастролером або дуже прокачаним чаром, котрий безперешкодно ковзає рівнями, то знайти свою духовність — це як коника з гімна зліпити. Мав колись такого, не те щоби знайомого, а так — що називається «перетиналися». Прізвище в нього було якесь чеченське, але практикував бон. Ніхто не знав усіх його кінців, стрьомний такий мужик — ніби тлущем змащений, як стратегічна консервна бляшанка, — нема як ухопити, за що зачепити. Поруч одразу ж відчувалося власне убозтво, хоча той переважно мовчав, спілкувався ввічливо, горілку міг пити діжами, але не те що не п’янів, а навіть спокійно демонстрував якісь неймовірні асани, чи як воно там називається. Такі чудеса координації, що не кожному тверезому майстру кунґ-фу під силу. Добре, хоча б пост-бон отримав лише камуфляжний термін «ламаїзм», це політичні дрібниці у порівнянні з паралізуючою ін’єкцією конфуціанства, — так цей знайомий говорив. Нашому язичництву уникнути хрестового геноциду не вдалося, як і мексиканським наґвалям. У нас легше навертати нових рабів до Термітника Благодаті — у нас Гімалаїв нема. А може, просимо батога, бо дуже хочеться пирога. Мертвеччина. Дим загусає, наповнює череп цементом, тисне зсередини, виліплюється у каламутні форми безпорадності, звідки вигулькує павичів хвіст фантазій про ідеальний, глобальний теракт, що поклав би край усім імперіям та, відповідно, всім геноцидам. Плаває, конденсується, обплутує ноги, торс, голову розмотлошена й комашлива злість на людей, на цілі народи, на тибетців — тупих, як, утім, й українці, як будь-яка людська маса — геополітичний ґель, наповнювач кожної країни. На відміну від Далай-лами, він думає, що зі зникненням так званого ламаїзму буддизм по-китайськи нічим не відрізнятиметься від християнства: відвалив бабла на храм — і, вважай, місце в райському бізнес-класі тобі зарезервовано. Бронювання пролонговується кожним ударом лоба об капот броньованого джипа генерал-майора батюшки хрестопузого. Хоча, здавалося б — що йому особисто до Далай-лами, тибетців і, зрештою, буддизму? Він завжди сповідував радикальний нігілізм, віртуозно прикидаючись навіть перед самим собою, ніби взагалі нічого не сповідує.