Еріх Ремарк - Чорний обеліск. Тріумфальна арка. Ніч у Ліссабоні

— Що? — стривожено вигукує Гунгерман. — Сорок тисяч, і ні на пфеніг більше!

— Пфеніг! — повторює хазяйка. — Давно вже я не чула цього слова!

— Сорок тисяч коньяк коштував учора, любий, — пояснює Залізна Кобила.

— Не вчора, а сьогодні вранці. Я приходив сюди за дорученням комітету.

— Якого комітету?

— Комітету оновлення лірики з допомогою безпосереднього досвіду.

— Любий, — каже Залізна Косила. — Це було до підвищення курсу долара.

— Ні, після оголошення нового курсу об одинадцятій годині.

— Але до післяобіднього підвищення, — заявляє хазяйка. — Не будьте такі скупі.

— Шістдесят тисяч — це вже ціна за післязавтрашнім курсом, — кажу я.

— За завтрашнім. З кожною годиною ти наближаєшся до нього. Заспокойся! Курс долара — все одно що смерть. Його не минути. Тебе не Людвіг звати?

— Рольф, — рішуче відповідаю я. — Людвіг не повернувся з війни.

Гунгермана раптом охоплює погане передчуття.

— А такса, — питає він, — яка такса? Ми зійшлися на двох мільйонах. Рахуючи час на роздягання і півгодинну розмову після всього. Розмова дуже важлива для нашого кандидата.

— Три, — флегматично відповідає Залізна Кобила. — Це й так дешево.

— Друзі, нас зраджено! — кричить Гунгерман.

— А ти знаєш, скільки сьогодні коштують високі, по самі стегна, черевики? — питає Залізна Кобила.

— Два мільйони і ні сантима більше. Коли вже навіть тут не дотримують угод, то що ж буде далі?

— Угод! Чого варті угоди, коли курс грошей хитається, мов п’яний?

Матіас Грунд, котрий, як автор книги про смерть, досі, звичайна

річ, мовчав, підводиться з місця.

— Це перший будинок, заражений націонал-соціалізмом, — злісно заявляє він. — Для вас угоди нічого не варті, га?

— І угоди й гроші, — незворушно відповідає Залізна Кобила. — А от високі черевики — це високі черевики, і чорне трико — це чорне трико. Вони коштують неймовірно дорого. Чому ви не знайдете для свого конфірманта якоїсь жінки нижчого гатунку? Як на похороні — там можна найняти коней з плюмажем і без плюмажів. Для такого, як ваш приятель, досить і жінки другого гатунку!

Проти цього нічого не скажеш. Суперечка досягає мертвої точки. Раптом Гунгерман помічає, що Бамбус випив крадькома не тільки свій коньяк, а й Залізної Кобили.

— Ми загинули, — каже він. — Доведеться заплатити стільки, скільки вимагають від нас ці уолл-стрітські гієни. Оцього вже тобі не слід було робити, Отто. Тепер ми змушені будемо вводити тебе в життя скромніше. Без плюмажа і тільки з однією чавунною кобилою.

На щастя, в цю мить з’являється Віллі. Він прийшов сюди з чистої цікавості, бажаючи бути при тому, як Отто стане мужчиною. Не моргнувши оком, він доплачує різницю. Потім замовляє для всіх горілку і заявляє, що сьогодні заробив на своїх акціях двадцять п’ять мільйонів. Частину заробітку він хоче пропити.

— Ну, йди, хлопче, — звертається він до Отто, — і повертайся мужчиною.

Отто зникає.

Я сідаю біля Фрицці. Колишнє давно забуто: вона вже не вважає нас за підлітків відтоді, як на війні загинув її син. Він був унтер-офіцером. Куля влучила його за три дні до закінчення війни. Ми розмовляємо про довоєнні часи. Фрицці розповідає, що її син навчався музики в Лейпцігу. Він хотів стати гобоїстом. Біля нас дрімає товстенна хазяйка з песиком на колінах. Раптом згори долинає крик. Хвилину чути тільки шум, потім з’являється Отто в самих кальсонах. За ним женеться, б’ючи його бляшаним тазом, розлючена Залізна Кобила. Отто біжить, як справжній спортсмен. Він вискакує надвір, а ми втрьох перехоплюємо Залізну Кобилу.

— Поганець миршавий! — важко дихаючи, вигукує вона. — Штрикнув мене ножем!

— То був не ніж, — кажу я, здогадуючись, що сталося.

— А що? — Залізна Кобила обертається і показує червоний слід над чорним трико.

— Кров же не йде. То була тільки пилочка до нігтів.

— Пилочка? — Кобила здивовано зиркає на мене. — Такого мені ще не траплялося! Не я вколола цього слизняка, а він мене!

Ми заспокоюємо її подвійною порцією кминової горілки. Потім ідемо шукати Бамбуса. Він сховався за кущ бузку і обмацує голову.

— Виходь, Отто, небезпека минула! — гукає Гунгерман.

Бамбус відмовляється й вимагає, щоб ми кинули йому одяг.

— Нічого не вийде, — заявляє Гунгерман. — Три мільйони — це три мільйони! Ми заплатили за тебе.

— Заберіть гроші назад! Я не дам себе лупцювати.

— Кавалер ніколи не забирає в дами грошей назад. А ми зробимо з тебе кавалера, навіть якби довелося стукнути тебе по макітрі.