І хоча навряд чи хтось із людей міг бути менш схильним до гордовитої зверхності, ніж похмурий капітан «Пекводу»; хоча єдиним виявом пошани, якого він вимагав, був беззаперечний і миттєвий послух; хоча він ніколи не примушував нікого роззуватись перед ним, перш ніж ступити на ют; і хоча внаслідок надзвичайних обставин, пов'язаних із подіями, про які мова піде далі, він звертався до підлеглих з незвичними словами, чи то з поблажливості, чи in terrorem [155] Для остраху (лат.).
, чи ще якось, — все ж таки капітан Ахаб ні в якому разі не зневажав головні морські звичаї та вимоги етикету.
Мабуть, надалі ви помітите, що він прикривався цими звичаями та правилами, наче машкарою, використовуючи їх для своїх власних цілей, що вельми відрізнялися від тих, для яких були призначені. Султанські риси його вдачі, здебільшого приховані, проривалися назовні в цьому етикеті, перетворюючись на непереборний деспотизм. Бо хоч би якою була інтелектуальна перевага однієї людини, вона ніколи не зможе вилитись у форму реальної, відчутної влади над іншими, коли б її власник не використовував різноманітні хитрощі й зовнішні пристосування, які за своєю сутністю завжди є негідними і дріб'язковими. Ось що змушує богом даних істинних володарів Імперії триматися подалі від земних виборчих кампаній і віддає найвищу пошану, яка лишень може бути в цьому світі, тим, хто уславився скоріше завдяки тому, що він незмірно нижчий від потаємно обраної купки божественних нероб, ніж завдяки своїй справжній перевазі над середнім рівнем натовпу. Дріб'язкові атрибути влади, якщо з ними пов'язані крайні політичні забобони, мають такий великий вплив, що в окремих випадках прикрашають блиском слави й могуття навіть розумову неміч. А коли, як це трапилося з царем Миколою, кругла корона світової імперії містить імператорський мозок — нажахана юрма простолюду схиляється перед нею, пригнічена безмежною владою однієї людини. Нехай драматург-трагік, який буде описувати затяту людську впертість у всій її грандіозній величі, неодмінно використає цю невелику вказівку — слід зауважити, дуже цінну в його роботі.
Але перед очима в мене досі стоїть мій капітан Ахаб, похмурий і нелюб'язний, як і личить нентакетцю; і я, хоч і завів розмову про всіх цих імператорів та князів, мушу зізнатися, що тут ітиметься всього-на-всього про бідолашного старого китобоя, і тому королівські мантії та палаци — не мій клопіт. О Ахабе! Уся твоя велич — лише в тому, що зірвано з неба, піднято з глибини, зіткано з невловимого повітря!
Розділ 34
Стіл у капітанській каюті
Обідня година. Стюард Галушка, вистромивши з люка свою мармизу, бліду, мов недопечений книш, запрошує до обіднього столу свого хазяїна і володаря, який, сидячи в одній із шлюпок на юті, щойно скінчив визначати положення сонця і тепер мовчки вираховує широту, списуючи цифрами призначений навмисне для цього гладкий овальний клаптик на верхній частині своєї власної кістяної ноги. Він не звертає на слова слуги ані найменшої уваги — так, наче не чує. Проте трохи згодом він підводиться, вчепившись у ванти бізані, повиснувши на них, перевалюється на палубу і, рівним, позбавленим будь-якого виразу голосом промовивши: «Обідати, містере Старбак», — зникає у своїй каюті.
Коли стихає останнє відлуння його султанських кроків і Старбак, перший емір, може бути цілком певний, що капітан сів до столу, — тоді Старбак, наче прокинувшись, кілька разів обходить палубу, з поважним виглядом зазирнувши в нактоуз, а потім, вельми люб'язно мовивши: «Обідати, містере Стабб», — спускається до каюти. Другий емір якусь мить вичікує біля снастей, а потім, разів зо два смикнувши грота-брас і впевнившись, що з цією важливою річчю все гаразд, також скоряється давньому етикету і, квапливо кинувши: «Обідати, містере Фласк», — спускається слідом за своїми попередниками.
Але третій емір, що тепер залишився на юті сам-один, мабуть, відчуває неабияку полегкість, наче звільнившись від якогось тягаря; лукаво підморгуючи на всі боки, він скидає черевики і витанцьовує шалену, проте безгучну джиґу просто над головою Великого Турка, а потім, надзвичайно спритним помахом руки зашвиргнувши капелюха на верхівку бізані, де він і висить, як на вішаку, вирушає до люка веселим підстрибом — поки його видно з палуби, — і з музикою замикає всю процесію, так що від урочистої атмосфери не лишається й сліду. Проте внизу, перш ніж переступити поріг капітанської каюти, він зупиняється — і от, незбагненним чином змінивши вираз обличчя, незалежний, веселий опецьок Фласк постає перед Королем Ахабом у ролі покірного раба.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу