Айн Ренд - Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або

Доктор Стадлер зиркнув на нього вражено — зухвалість і небажання перепросити обурювали. Він сухо мовив:

— Як на мене, ви забагато часу проводите у Вашингтоні.

— Але, докторе Стадлер, хіба не ви колись відважили мені комплімент, назвавши сторожовим псом цього інституту? — люб’язно запитав доктор Ферріс. — Хіба це не найсвятіший мій обов’язок?

— У вас кілька обов’язків перед інститутом. Зокрема, пояснити причину хаосу навколо дефіциту нафти.

Стадлер не зрозумів, чому обличчя доктора Ферріса набуло напруженого і скривдженого виразу.

— Дозвольте мені зауважити, що це неочікувано та необґрунтовано, — мовив Ферріс офіційним тоном, що приховував біль та виявляв мучеництво. — Ніхто з причетних до справи представників влади не давав підстав для критики. Ми щойно подали до Бюро економічного планування та державних ресурсів докладний звіт щодо перебігу роботи на цей момент, і містер Веслі Моуч усе схвалив. Ми вклали в цей проект усі сили. Досі ніхто не називав його «хаосом». Зважаючи на місцеві труднощі та ризик виникнення пожежі, як і на той факт, що минуло тільки півроку, відколи ми…

— Про що це ви? — запитав доктор Стадлер.

— Про проект «Рекультивація Ваятта». Ви ж мене про нього запитували?

— Ні, — відповів доктор Стадлер, — ні, я… Зачекайте. Дозвольте мені розібратися. Здається, я щось пригадую про те, що інститут узявся за проект рекультивації. Що ж ви там рекультивуєте?

— Нафту, — відповів доктор Ферріс. — Нафтові поля Ваятта.

— Але ж там сталася пожежа? У Колорадо? То був… чекайте… то був чоловік, який підпалив власні нафтові свердловини.

— Я схильний вважати, що ці чутки виникли внаслідок публічної істерії, — сухо сказав доктор Ферріс. — Чутки з небажаними, непатріотичними наслідками. Не надто довіряв би тим газетним історійкам. Особисто я вважаю, що то був нещасний випадок, і Елліс Ваятт загинув у вогні.

— А хто теперішній власник тих полів?

— Наразі — ніхто. Немає ні заповіту, ні спадкоємців. Полями сім років вирішив опікуватися уряд — через суспільну необхідність. Якщо протягом цього часу Елліс Ваятт не повернеться, його офіційно визнають мертвим.

— Але навіщо вони прийшли до вас — тобто, до нас, — із таким незвичним завданням, як викачка нафти?

— Бо це складна технологічна проблема, яка потребує підтримки найкращих наукових талантів. Розумієте, йдеться про відновлення спеціального методу видобутку нафти, який застосовував Ваятт. Його обладнання досі на місці, хоч і в жахливому стані; деякі з процесів відомі, проте чомусь немає повного запису всієї технології чи основних принципів. Їх ми повинні відкрити заново.

– І як успіхи?

— Цілком задовільні. Щойно нам перерахували чималу суму. Містер Веслі Моуч задоволений. Так само, як і містер Белч із Комісії з надзвичайних ситуацій, містер Андерсон із Відділу постачання та містер Петтібон із Відділу захисту споживачів. Не розумію, чого ще від нас можна чекати. Проект цілковито успішний.

— Чи видобули ви вже хоч трохи нафти?

— Ні, але нам вдалося викликати потік із однієї свердловини — до шести з половиною галонів. Це, звісно, має лише експериментальне значення, проте слід зважати на той факт, що цілих три місяці ми гасили пожежу, і на цей момент її вже практично приборкали. У нас значно серйозніша проблема, ніж була у Ваятта: він починав із нуля, ми ж натомість маємо справу з понівеченими уламками після акту злісного, антисоціального саботажу, який… Я про те, що проблема складна, але немає сумніву: ми зможемо з нею впоратися.

— Взагалі-то я запитував у вас про брак пального тут, в Інституті. Рівень температури, який всю зиму підтримували у будівлі, жахливий. Мені сказали, пальне треба економити. Ви мусили простежити за адекватним постачанням, — це слід залагоджувати ефективніше.

— О, то ви це мали на думці, докторе Стадлер? Мені так прикро! — ці слова супроводжувались ясною полегшеною усмішкою; до Ферріса знову повернулась його турботлива манера. — Ви про те, що низька температура завдала вам дискомфорту?

— Я про те, що мало не замерз до смерті.

— Це непростимо! Чому вони мені не сказали? Прийміть мої особисті вибачення, докторе Стадлер, і будьте певні, що ви ніколи більше не зазнаєте цих незручностей. Єдине виправдання, яке я можу знайти для нашого Відділу обслуговування, — це те, що нестача пального пояснюється не їхнім недбальством, а… О, я усвідомлюю, що ви не могли про це знати, і такі речі не повинні відвертати вашої безцінної уваги, але, розумієте, брак пального минулої зими спричинив загальнодержавну кризу.