Микола Руденко - У череві дракона

— Де ж ви бачилися втретє? — запитала якомога спокійніше.

— То неправда, що я звеліла Сергієві, аби він передав ключі сусідам. Я йому дала запасні. Ми умовилися, що в неділю він їх привезе на зупинку обухівського автобуса. Десь о десятій ранку… Відтак вскочили в автобус і вийшли біля вашого санаторію. Сергій знав такий хід, що нам не треба було йти через прохідну. Там би нас не пропустили… По мосту, біля якого стоять санаторні човни, перейшли озеро… Боже, яке воно прекрасне!.. Ми опинилися в безлюдних лугах. Пройшли берегом озера кілометра півтора — і очам нашим відкрився пляж, також безлюдний. Пісок чистий, сріблистий. Старі дуби довкола. І сонце, багато сонця. Ми пороздягалися й шубовснули в воду. А коли наплавалися досхочу, полягали на гарячому пісочку. Такого чистого піску я зроду не бачила. Сказала про це Сергієві.

— Ще б пак! — сумно посміхаючись, мовив Сергій. — Ходімо за оті дуби. Там ти таке побачиш…

І я справді побачила. На багатьох гектарах сріблистий пісок, який мене так порадував, перетворив квітучі луги на пустелю. Посеред лугів працював річковий земснаряд… Такими у Дніпрі фарватер поглиблюють… Але тут він прокладав канал від озера до Дніпра. Кілометрів зо два, не менше. Високі трави, лозняки й дубняки все це заливалося пульпою й перетворювалося на піщані дюни.

— Хто ж це робить, навіщо? — з жахом вигукнула я.

— Велика княгиня Юлія. Вона зажадала мати персональний причал для власної яхти. І не десь там на Дніпрі, а біля власного палацу. Он він стоїть, нещодавно закінчили.

Я глянула на протилежний берег озера, що був набагато вищий, — там справді стояв великий двоповерховий будинок. Це був район державних дач, таких будинків тут чимало — отож мені не спало на думку, що то приватна власність якоїсь високопоставленої родини. Згадку про таємничу княгиню я, звичайно, сприйняла як жарт.

— Це страшно, Сергію. Вони ж створюють пустелю. Посеред раю… А що це за княгиня? Ти, звісно, жартуєш?

— Які там жарти?.. Старша дочка Хрущова. Дружина директора оперного театру. Хочеться вірити, що тато не знає, як його дітки тут розважаються. А пустелі… Люди їх не сьогодні почали створювати. І якщо Марксова теорія переможе — вся куля земна суцільною пустелею стане.

Я ніколи такого не чула, мене аж затіпало від слів і голосу Сергія. Бо й голос у нього став інший — суворий, нещадний. Якийсь навіть страшний — наче він кінець світу бачив. Ми не розлучалися до самого вечора. Сергій говорив, говорив… Із його слів виходило, що люди храмів набудували, аби велику таємницю природи нащадкам донести, а в нащадків ніби розум потьмарився — найпростіших речей не розуміють. А відтак він мене запитав:

— Ти бачила коли-небудь зображення Святого Миколая на церковних брамах? Його інколи малюють так: три пальці складені докупи, два загнуті. Це на піднятій до неба правій руці. А вказівний палець лівої руки показує на череп людський і схрещені кістки біля ніг Миколая. Бачила таке зображення?

Я призналася, що бачила. Сергій почав пояснювати, що означають ці жести.

Те, що Ніна говорила далі, було для мене дещо несподіваним. Звичайно, я знала, що Карпо Трохимович любив Сергійка, брав його на лісові прогулянки і щось таки передав йому із гносису. Та я не думала, що Сергій уміє так широко й повно читати релігійні символи.

Щоправда, Ніна розповідала про розмову з Сергієм дещо хаотично, питала в мене про те чи про те — і все ж вона чимало встигла засвоїти.

Раптом Ніна затнулася й трохи помовчала. Відтак забідкалася:

— Навіщо я вам так детально розповідаю? Хто ж це краще знає, ніж ви? — Потім не утрималась, додала: — Хрест — це ж знак плюс, символ додатковості. Релігія чисел. Кібернетика Вищого Розуму… Коли держава займається розподілом зерна — тоді хреста на ній немає… Як вважаєте, Софіє Кирилівно? А може, Сергій не мав права мені цього розповідати? Може, це таємниця?

— На Бога монополії не існує, — сказала я, відчуваючи велике полегшення від того, що я тепер не самотня. Мабуть, те ж саме відчувала й Ніна. Вона пригорнулася до мене, обхопила руками шию й почала мене цілувати.

Я подумала про Василя: Василеві, звичайно, був добре відомий гносис у його релігійному варіанті — з п’ятіркою хлібин Христових, з числом Звіра, з вельми прозорою метафорою, яка пояснює хліб як тіло Господнє тощо. У ці образи Василь вжився вже після того, як відкриття відбулося на рівні фотосинтезу та закону збереження й перетворення енергії. Що ж до християнської символіки, то Василь побачив її також у вченні Ф. Кене — особливо в його «Економічній таблиці». Сам Ф. Кене якщо й згадував про Євангелії, то лише в плані моральному. Але ж його заклик спрямовувати три п’ятих сукупного продукту нації (у грошовому виразі) в землеробство — це ж бо і є те, що хоче сказати Миколай Угодник за допомогою пальців. До речі, й сам Кене стверджує, що ця формула є Законом Творця. В детальні пояснення він не вдається.