Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Зрілий вік

Здесь есть возможность читать онлайн «Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Зрілий вік» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Юніверс, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Шляхи свободи. Зрілий вік: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Шляхи свободи. Зрілий вік»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У трилогії «Шляхи свободи» славетного французького письменника, лауреата Нобелівської премії Жана-Поля Сартра розглядається проблема свободи в сучасному суспільстві, яке накладає на індивіда численні обмеження у вигляді моральних соціальних обов’язків. Зберегти свою внутрішню свободу можна лише тоді, коли рішуче відкинути усе, що суперечить глибинним засадничим вимогам твого існування…
«Зрілий вік» — перша частина трилогії «Шляхи свободи» в якій змальовано складний шлях до усвідомлення справжньої сутности свободи.

Шляхи свободи. Зрілий вік — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Шляхи свободи. Зрілий вік», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Принесіть для нас «Мумм» із червоною стрічкою.

— Буду радий випити шампанського, — сказав Борис, — тому що не люблю його. Треба ж звикати.

— Ви обоє якісь кумедні, — сказав Матьє. — Завжди п'єте напої, яких не любите.

Борис розцвів од утіхи: він страх як любив, коли Матьє говорив із ним отаким тоном. Івіш стиснула губи. «Нічого не можна їм сказати, — невдоволено подумав Матьє. — Завжди один із них супиться». Вони сиділи тут, напроти нього, уважні й суворі, обоє по-своєму уявляли Матьє і хтіли, щоб він відповідав їхнім уявленням. Та уявлення не відповідали дійсності.

Вони замовкли.

Матьє простягнув ноги і задоволено посміхнувся. Звуки духових інструментів, кислі й переможні, грімкими вибухами дудоніли йому в вухах; йому не хотілося дошукуватися в них якоїсь мелодії: воно було тут, та й годі, воно зчиняло галас, приносило йому величезну втіху, яку він відчував самісінькою своєю шкірою. Звичайно, Матьє добре знав, що він людина пропаща; та тут, у цій танцювальній залі, за цим столиком, серед таких самих пропащих людей, все це не мало такого значення і не було аж таким прикрим. Він обернув голову: бармен знай собі думав про своє; праворуч біля нього самотою стояв змарнілий чоловік із моноклем; а другий, трохи оподаль, теж сам, сидів із дамською сумочкою перед трьома фужерами; його дружина і приятель, либонь, танцювали: він широко позіхав, прикриваючи рота долонею, і його маленькі очиці з утіхою мружилися. Скрізь усміхнені чисті обличчя з очима, в яких читається поразка. Матьє раптом відчув, що він пов'язаний з усіма цими людьми, яким краще було б піти додому, та в них не було для цього снаги й вони залишалися тут, палили тоненькі цигарки і присьорбували коктейлі з металевим присмаком, посміхалися, й вуха їхні, либонь, потерпали від музики; порожніми очима дивилися вони на уламки своєї долі; він відчув неголосний поклик покірного й упослідженого щастя: «Бути, як вони…» Він злякався і, здригнувшись, обернувся до Івіш. Якою б злісною й відчуженою вона не була, все ж таки це його єдиний порятунок. Івіш дивилася на прозорий плин, що зостався у її шклянці, і стурбовано зиркала навсібіч.

— Треба вихилити одним духом, — сказав Борис.

— Не робіть цього, — устряв Матьє, — ви обпечете собі горло.

— Російську горілку п'ють одним духом, — суворо мовив Борис.

Івіш взяла свою шклянку.

— Краще вже одним духом, аби тільки хутчіш покінчити з цим.

— Ні, не пийте, зачекайте на шампанське.

— Мені треба вихилити це, — роздратовано відказала вона, — я хочу повеселитися.

Вона відхилилася назад, піднісши шклянку до вуст, і вилляла ввесь її вміст до рота; це було так, ніби ото води наливають у карафку. На мить вона так і завмерла з цією вогненною калюжею в роті, не наважуючись проковтнути. Матьє потерпав разом з нею.

— Ковтай! — звелів їй Борис. — Уяви собі, що це вода та й годі.

Шия Івіш роздулася, вона поставила шклянку на стіл із жахливою гримасою, очі її наповнилися слізьми. Чорнява дама за сусіднім столиком, виринувши на мить із полону своїх понурих мрій, кинула на неї докірливий погляд.

— Ху! — сказала нарешті Івіш. — Пече… справжнісінький вогонь!

— Я куплю тобі пляшчину, щоб ти тренувалася, — сказав Борис.

Івіш трохи подумала.

— Краще тренуватися з коньяком, він міцніший.

І з якоюсь тривогою додала:

— Ну, гадаю, тепер я вже зможу повеселитися.

Ніхто не відгукнувся і словом. Вона жваво обернулася до Матьє: це вперше вона глянула на нього.

— А ви скільки можете випити?

— Він? Він просто-таки неперевершений в цьому ділі, — озвався Борис. — Якось він вихилив сім порцій віскі, розповідаючи мені про Канта. Наприкінці я вже й не слухав, бо сп'янів замість нього.

Це була правда: Матьє не міг утратити себе навіть таким чином. Поки він пив, поки чіплявся. За що? Раптом він знову побачив Ґоґена, його велике бліде обличчя зі спустошеними очима; він подумав: «За мою людську гідність». Він боявся, що як забудеться бодай на мить, то в своїх розгублених мізках, котрі пливуть, мов гаряча імла, виявить думку, гідну хіба що мухи чи якого-небудь таргана.

— Боюся сп'яніти, — покірно пояснив він. — Я п'ю, але все моє єство протестує проти пияцтва.

— Ну, тут ви затялися, — захоплено сказав Борис, — затялися, немов справжнісінький віслюк!

— Не затявся, а просто тримаю себе в руках: не вмію я розслаблюватися. Мені завжди треба міркувати над тим, що зі мною відбувається, це мій самозахист.

Й іронічно докинув, ніби сам для себе:

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Шляхи свободи. Зрілий вік»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Шляхи свободи. Зрілий вік» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Шляхи свободи. Зрілий вік»

Обсуждение, отзывы о книге «Шляхи свободи. Зрілий вік» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x