Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Відстрочення

Здесь есть возможность читать онлайн «Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Відстрочення» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2008, ISBN: 2008, Издательство: Юніверс, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Шляхи свободи. Відстрочення: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Шляхи свободи. Відстрочення»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У другому томі трилогії «Шляхи свободи» змальовано французьке суспільство, яке стоїть перед нелегким і болючим вибором: вступати у війну, щоб захистити випадкового і другорядного союзника, — чи поступитися агресорові, щоб зберегти мир у Європі? Хто виграє — той, хто нападає першим, чи лагідний і поступливий миротворець? Що важливіше — мир чи свобода? Кожен з героїв роману вирішує цю проблему по-своєму, та врешті політики приймають власне рішення…

Шляхи свободи. Відстрочення — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Шляхи свободи. Відстрочення», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Треба було спуститися східцями, пройти палубою третього класу, піднятися ще одними східцями, прямими мов драбина й геть білими; якщо мене побачать, то ніхто й не сумніватиметься, його каюта зверху, вона там одна-однісінька; в цього ж чоловіка є робота, не може бути, що він тримав мене цілу ніч. Вона боялася припасти йому до смаку, а то ще посилатиме щовечора по неї стюарда в салон, як отой грецький капітан, та ні, для такого старого товстуна, як він, я надто вже худа, він буде розчарований, бо знайде одні лиш костомахи. Їй не хотілося стукати, двері були прохилені, він чекав її у пітьмі, він сказав:

— Заходьте, гарнюня моя.

Якусь мить вона вагалася, їй перехопило горло; рука втягла її до каюти, двері зачинилися. Її зненацька притиснули до тлустого черева, старі губи, що тхнули корком, розплескалися об її вуста. Вона піддалася, покірно думаючи собі: «Це ж професія, частка моєї професії». Капітан натиснув вимикач, і його лице випливло з темряви, білки його очей були водянисті й трохи голубі, з темною цяткою в лівому оці. Усміхаючись, вона вивільнилася; щойно засвітилася лампа, як усе стало набагато важче; до того моменту вона уявляла його собі темною масою, але зараз він постав перед нею в найдрібніших, найінтимніших деталях, їй доведеться кохатися з єдиною в своєму роді істотою, як і всі істоти на світі, й ця ніч, як і всі ночі, буде єдиною в своєму роді, ніч унікального й непоправного кохання, непоправно втрачена ніч. Мод усміхнулася й мовила:

— Зачекайте, капітане, зачекайте, ви надто поспішаєте: нам треба познайомитися.

Що це? Насторожившись, П'єр звівся на лікоть: пароплав, здавалося б, завмер на місці. Його вже три чи чотири рази знудило, один раз блювота, дуже бурхлива, зацебеніла носом, він почувався порожнім, але тверезим. Що це? — подумалося йому. І зненацька утямив, що сидить на полиці, скроні йому стискає залізний обруч, а в серці щеміла вже звична тривога. Час знову рушив з місця, це був безжальний, гарячковий механізм, кожна секунда роздирала його, немов зазубень пилки, кожна мить наближала його до Марселя і до сірої землі, де він сконає. Світ знову був тут, довкруг його каюти, жорстокий світ вокзалів, димів, військових одностроїв, спустошених піль, світ, в якому він не міг жити і якого не міг покинути, світ з тим брудним шанцем, який очікував його десь у Фландрії. Боягуз, офіцерський син, який боявся йти на війну: він жахався сам із себе. І все ж таки він відчайдушно хапався за життя. Це було ще огидніше: я хочу жити не тому, що я є цінністю; а… просто так: просто так, тому що я живу. Він ладен був на все, аби лиш порятувати свою шкуру, втекти, благати пощади, зрадити і все ж таки він не дуже тримався за свою шкуру. Він підвівся: що я їй скажу? Що перегрівся на сонці, що в мене була лихоманка? Що був не зовсім нормальним? Заточуючись, він підійшов до дзеркала й побачив, що лице його жовте, мов цитрина. Оттак-пак, я вже не можу розраховувати на свою мармизу. На додачу до всього ще й, либонь, просмердівся блювотинням. Він протер обличчя одеколоном і прополоскав рота водою. Стільки мороки, роздратовано подумав він. Вперше я турбуюся про те, що подумає про мене якась кішечка. Наполовину повія, наполовину скрипалька з оркестри; а в мене ж були заміжні жінки, матері сімей. Вона тримає мене в руках, подумав він, одягаючи піджак, вона знає.

Він відчинив двері й вийшов; капітан був голісінький, в нього була гладенька вощана шкіра, без волосся, крім чотирьох чи п'яти геть сивих волосин на грудях, інші, мабуть, повипадали від старості, він реготався, він скидався на вгодоване пухке немовля. Мод торкнулася пучками пальців його гладеньких тлустих стегон, і він здригнувся, пробурмотівши:

— Ти лоскочеш мене!

Він знав номер їхньої каюти: двадцять сьомий; він звернув у коридор праворуч, а потім ліворуч; перегородки гриміли від мірних гучних ударів; двадцять сьома, це тут. Молода жінка лежала на спині, бліда, мов небіжчиця; на полиці сиділа стара пані, очі її були червоні й набряклі, вона їла канапку з сиром.

— О, — сказала вона, — три дами? Вони були такі люб'язні. Та вони вже вибралися звідси, їх поселили в другому класі; я так шкодуватиму за ними.

Капітан здивовано глянув на неї й поклав їй руку на грудну кістку.

— Ви така нічогенька, і писок гарнюній, але яка ж ви худа!

Вона засміялася: коли торкалися грудної кістки, їй завжди розбирав сміх.

— А ви не любите худеньких, капітане?

— Ні, чому ж, люблю, люблю, — хутко відказав капітан.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Шляхи свободи. Відстрочення»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Шляхи свободи. Відстрочення» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Шляхи свободи. Відстрочення»

Обсуждение, отзывы о книге «Шляхи свободи. Відстрочення» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x