Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Відстрочення

Здесь есть возможность читать онлайн «Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Відстрочення» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2008, ISBN: 2008, Издательство: Юніверс, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Шляхи свободи. Відстрочення: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Шляхи свободи. Відстрочення»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У другому томі трилогії «Шляхи свободи» змальовано французьке суспільство, яке стоїть перед нелегким і болючим вибором: вступати у війну, щоб захистити випадкового і другорядного союзника, — чи поступитися агресорові, щоб зберегти мир у Європі? Хто виграє — той, хто нападає першим, чи лагідний і поступливий миротворець? Що важливіше — мир чи свобода? Кожен з героїв роману вирішує цю проблему по-своєму, та врешті політики приймають власне рішення…

Шляхи свободи. Відстрочення — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Шляхи свободи. Відстрочення», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Мій пасинок Філіп, — сказав генерал, — не попередивши нас, удосвіта покинув домівку. О десятій годині його мати знайшла цього листа на столі в їдальні. — Генерал простягнув йому листа через стіл і владно додав: — Прошу ознайомитися.

Пітто з відразою взяв листа, цей мерзенний, кривулястий почерк з дрібними літерами, з виправленнями і кляксами, він приходив, чекав цілими годинами, я чув, як він туди-сюди ходить у приймальні, а потім він ішов геть, залишаючи скрізь, долі, під стільцем, під дверми, зіжмакані клаптики паперу, вкриті мушачою базграниною. Пітто дивився на почерк, не читаючи, як на абсурдні й надто вже знайомі мальовидла, од яких його нудило, краще б я його ніколи і в очі не бачив.

«Матусю, настала пора убивць, [8] З вірша Артюра Ремба — прим. пер. я обрав страдництво. Може, це трохи засмутить тебе, але я так вирішив. Філіп».

Він поклав записку на стіл і посміхнувся.

— Пора вбивць? — поспитався він. — Вплив Ремба призвів до страшенно згубних наслідків.

Генерал глянув на нього.

— Про впливи ми ще поговоримо, — сказав він. — Вам відомо, де мій пасинок?

— Звідки це може бути мені відомо?

— Коли ви бачили його востаннє?

Ага, он воно що, подумав Пітто, вони мене допитують! Він обернувся до пана Ляказа і добротливо сказав:

— Їй-богу, не пам'ятаю! З тиждень, напевне.

Голос генерала тепер бив його збоку.

— Вам відомі були його наміри?

— Та ні ж бо, — усміхаючись матері, відказав Пітто. — Ви ж знаєте Філіпа, він робить усе згарячу. Впевнений, що ще вчора ввечері він не знав, що робитиме вранці.

— А після того, — втрутився генерал, — писав він вам чи, може, телефонував?

Пітто вагався, та рука вже поворухнулася, покірна, послужлива, вона полізла до внутрішньої кишені піджака, рішення було прийняте, рука простягнула папірець. Пані Ляказ жадібно вхопила ту картку, їй-богу, я вже не владний над своїми руками. Та своїм обличчям він ще володів, тож, піднявши брову, скорчив гримасу, свою відразливу гримасу.

— Я отримав її сьогодні вранці.

— Laetus et errabundus, — старанно прочитала пані Ляказ. — Во ім'я миру.

Потяг котився. Пароплав погойдувався, шлунок Пітто співав, він тяжко підвівся.

— Це означає: радісний і блукаючий, — ґречно пояснив Пітто. — Так називається поема Верлена.

Психіятр зиркнув на нього.

— Трохи специфічна поема.

— Це все? — поспиталася пані Ляказ.

Вона крутила папірець у руках.

— На жаль, так, люба пані, це все.

Він почув різкий генералів голос.

— А що ви хочете ще, люба моя? Я вважаю, що цей лист цілком ясний, і дивуюся з того, що пан Пітто начебто не знав про Філіпові наміри.

Пітто різко обернувся до нього, зиркнув на мундир, — не в обличчя, а на мундир, — і кров шугонула йому в голову.

— Пане, — сказав він, — Філіп писав мені отакі цидулки три або чотири рази на тиждень, врешті я перестав звертати на них увагу. Перепрошую, але мушу вам сказати, що в мене є й інші клопоти.

— Пане Пітто, — сказав генерал, — з 1937 року ви очолюєте часопис під назвою «Пацифіст», в якому ви недвозначно зайняли позицію не лише проти війни, а й проти французької армії. Ви познайомилися з моїм пасинком у жовтні 1937 року за невідомих мені обставин і прилучили його до своїх ідей. Під вашим впливом він почав неприпустимо ставитися до мене, бо я офіцер, а також до своєї матері, бо вона вийшла за мене заміж; він прилюдно робив заяви суто антимілітаристського характеру. Сьогодні в розпалі міжнародної напружености він покинув наш дім звістивши нам отією запискою, яку ви щойно читали, що хоче стати страдником во ім'я миру. Вам тридцять років, пане Пітто, а Філіпові немає ще і двадцяти, тому я не здивую вас, коли скажу, що вважаю вас особисто відповідальним за все, що станеться з моїм пасинком внаслідок його витівки.

«Що ж, — сказав Аннекен своїй сусідці, — зізнаюся: я мобілізований». — «Ох, Боже милий!» — вигукнула вона. Жорж дивився на офіціянта, він здавався симпатичним, і йому хотілося сказати: «Я теж мобілізований», та він не насмілювався, з ніяковости, потяг страшенно гойдало, «я на колесах», подумалося йому.

— Я заперечую будь-яку відповідальність, — категорично сказав Пітто. — Розумію вашу тривогу, але все ж таки не можу служити для вас цапом-відбувайлом. Філіп Грезінь прийшов до редакції часопису в жовтні 1937 року, це факт, і я його не заперечую. Він приніс нам вірша, який видався нам дуже талановитим, і ми опублікували його в грудневому номері. Відтоді він часто приходив, і ми зробили все, щоб віднадити його: він здавався нам надто вже екзальтованим, і як по правді, то ми не знали, що з ним робити. (Вмостившись на краєчку стільця, він дивився на Пітто бентежним поглядом голубих очей, наглядав, як він п'є і палить цигарки, як ворушаться його губи, сам він не пив і не палив, тільки вряди-годи колупався пальцем у носі або нігтем у зубах, не відводячи очей).

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Шляхи свободи. Відстрочення»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Шляхи свободи. Відстрочення» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Шляхи свободи. Відстрочення»

Обсуждение, отзывы о книге «Шляхи свободи. Відстрочення» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x