Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Відстрочення

Коли вибило шосту годину в Кревіллі, татусь Крулар увійшов до жандармерії й постукав у двері. Він думав: «Вони збудили мене». Він подумав, що так і скаже їм: «Навіщо ви мене збудили?» Гітлер спав, Чемберлен спав, його ніс виспівував, мов сопілка, Даніель сидів на ліжку, спливаючи потом, він думав: «Це був усього лиш кошмар!»

— Зайдіть! — гукнув лейтенант жандармерії. — А, це ви, татусю Круларе? Треба буде попрацювати.

Івіш застогнала уві сні й перевернулася на другий бік.

— Мене розбудив малюк, — сказав татусь Крулар. Він зі злістю зиркнув на лейтенанта і сказав: — Либонь, сталося щось важливе…

— Ох, татусю Круларе, — сказав лейтенант, — настала пора намащувати лижі!

Татусь Крулар не любив лейтенанта. Він відказав:

— Я й не знаю, що воно таке, ті лижі. Лиж у мене немає, я ношу тільки сабо.

— Пора намащувати лижі, — повторив лейтенант, — лижі пора намащувати: така халепа, що нехай йому дідько!

Без вусів лейтенант скидався на дівчину. У нього був лорнет і червоні щоки, як в учительки початкових класів. Він схилився вперед і, розставивши руки, вперся у стіл кінчиками пальців. Татусь Крулар дивився на нього й думав собі: «Це він послав розбудити мене».

— Вам сказали, що треба прихопити із собою горнятко з клеєм? — поспитався лейтенант.

Татусь Крулар тримав горнятко з клеєм за спиною в руках; він мовчки показав його.

— А щітки? — поспитався лейтенант. — Все треба швидко зробити, у вас немає часу, щоб збігати додому.

— Щітки у кишені моєї блузи, — з гідністю відказав татусь Крулар. — Мене збудили на ґвалт, проте я не забув їх узяти.

Лейтенант простягнув йому якийсь рулон.

— Одну приклеїте на фасаді мерії, дві на центральному майдані й ще одну на будинку нотаріуса.

— Пана Бельома? Там заборонено вішати об'яви, — сказав татусь Крулар.

— А мені начхати! — відказав лейтенант. Вигляд у нього був нервовий і веселий, він докинув: — Під мою відповідальність, усе під мою відповідальність.

— А що, мобілізація, не дай, Боже?

— А певно! — відказав лейтенант. — В рукопашну, татусю Круларе, в рукопашну!

— Ох, — сказав татусь Крулар, — гадаю, ми з вами таки залишимося тут!

У двері постукали, і лейтенант хутко побіг відчиняти. Увійшов мер. Він був у сабо, шалик у нього був пов'язаний поверх блузи. Він сказав:

— Що це той малий мені торочив?

— Ось об'яви, — відказав лейтенант.

Мер надів окуляри й розгорнув об'яви. Півголосом прочитав: «Загальна мобілізація» і хутко поклав об'яви на стіл, немовби боявся обпектися. Він сказав:

— Я був у полі й зайшов, щоб узяти шалик.

Татусь Крулар простягнув руку, згорнув об'яви і сховав рулон під блузу. Потім сказав мерові:

— Я так і сказав: щось таки сталося, що мене так рано збудили.

— Я зайшов узяти шалика, — повторив мер. Він занепокоєно глянув на лейтенанта і сказав: — А про реквізицію вони нічого не пишуть.

— Є ще одна об'ява, — відказав лейтенант.

— Боже милий! — вигукнув мер. — Господи Боже милий! Знову все починається!

— А я воював, — сказав татусь Крулар. — П'ятдесят два місяці, й жодної подряпини. — Він примружив очі, звеселівши від цієї згадки.

— Та що там, — сказав мер. — Ви були на тій війні, в цій вам не доведеться воювати. Та й на реквізицію вам начхати.

Лейтенант владно вдарив долонею по столі.

— Треба щось робити, — сказав він. — Відзначити цю подію.

У мера був спантеличений вигляд. Він застромив долоні за шалик і надув щоки.

— Барабанник хворий, — пояснив він.

— Я вмію бити в барабан, — озвався татусь Крулар. — Можу замінити його. — І усміхнувся: ось уже десять років мріяв він стати барабанником.

— Барабанника? — перепитав лейтенант. — То будете бити в набат, ось що будете ви робити!

Чемберлен спав, Матьє спав, кабіл спер драбину об автобус, поклав на плече валізу і почав підніматися по драбині, не беручись за щаблі, Івіш спала, Даніель спустив ноги з ліжка, дзвін як навіжений бемкав у його голові, П'єр дивився на темно-рожеві підошви кабілових ніг, думав: «Це валіза Мод». Але Мод тут не було, вона поїде трохи пізніше з Дусеттою, Франс і Рюбі в автомобілі одного дуже заможного дідугана, котрий був по вуха закоханий в Рюбі; в Парижі, в Нанті, в Маконі клеїли білі об'яви на стіни, в Кревіллі звучав набат. Гітлер спав, Гітлер був маленьким хлопчиком, йому було чотири роки, його зодягнули в гарненького костюмчика, пробіг чорний пес, він хотів було зловити його сачком; звучав набат, пані Ребульє кинулася зі сну і сказала: