Луї-Фердінан Селін - Подорож на край ночі

Коли я все-таки докірливо махнув рукою, аби зупинити цю брутальну сцену, Мадлон напалася на мене й цього разу вибовкала всю правду. Ту, що давно її розпирала.

Тепер дійшла черга й до мене, і то перед усім народом!

— А ти, сатире, не рипайся! — озвалась вона до мене. — Те, що межи мною й Леоном, хай тебе не обходить! Твою брутальність я далі не терпітиму! Ти зрозумів мене? Га? З мене досить! Якщо ти бодай раз піднімеш на мене руку, я навчу тебе, як подобає жити! Спершу наставляєш друзям роги, а потім іще й б'єш їхніх жінок! Ти негідник та ще й нахаба! И тобі не соромно?

Почувши ці одкровення, Робінзон мов обурився трохи. Він уже не хихикав. Якусь мить я навіть запитував себе, чи не доведеться нам битись, але враз збагнув, що в таксі, де нас аж четверо, місця для бійки немає. Я заспокоївся. Надто тісно. До того ж ми тепер швидко їхали бруківкою бульварів понад Сеною і в машині дуже трусило, було важко навіть поворухнутись.

— Ходи до мене, Леоне! — раптом знову почувся владний Мадлонин голос. — Ходи, я прошу тебе востаннє! Ходи, ти чуєш мене? Покинь їх! Ти що, не чуєш, що я тобі кажу?

Справжня комедія.

— Леоне, зупини таксі! Зупини, або я сама його зупиню!

Проте Леон навіть не ворухнувся. Він кріпився.

— То ти не хочеш? — знову завелася Мадлон. — Не хочеш іти зі мною?

Мадлон уже попередила мене, що мені краще не рипатись. Я своє дістав. «То ти не йдеш?» — приказувала вона. Таксі не збавляло швидкости, дорога попереду була тепер вільна, і нас підкидало ще дужче, немов колеса раз по раз наїжджали на розчавлені тіла.

— Гаразд! — виснувала Мадлон, бо Робінзон їй нічого не відказував. — Ну, чудово! Ти сам цього хотів! Завтра! Ти чуєш, не пізніш як узавтра, я піду в комісаріат і поясню їм, як упала зі сходів стара Анруй! Леоне, тепер ти чуєш мене? Ти вдоволений? Тобі вже повідкладало? Або ти миттю підеш зі мною, або завтра вранці я піду в комісаріат! Ну, ти хочеш туди потрапити чи ні? — Погроза була ясна й конкретна.

Цього разу Робінзон таки надумав відповісти.

— Ти ба, але ж і ти в оте вплутана! Краще б уже мовчала!.. Почувши таку відповідь, Мадлон не заспокоїлась, навпаки.

— Начхати мені на це! — відрубала вона. — Вплутана! То ти кажеш, ми сядемо до в'язниці вдвох? Я твоя спільниця? Ти це кажеш мені? Та мені кращого й не треба.

Мадлон істерично зареготала, немов їй ніколи не доводилось чути чогось веселішого.

— Кажу тобі, мені кращого й не треба! Знай: в'язниця мені до вподоби! Не думай, ніби я злякаюся в'язниці! Якщо твоя ласка, я піду й до в'язниці! Але ж, гадаю, і ти туди потрапиш? Тоді принаймні ти зі мною ще довго не розстанешся! Я твоя — гаразд! Але ж і ти тоді мій! Тобі нічого не залишиться, як сидіти зі мною у в'язниці! Я, добродію, знаю тільки одне кохання! Я не повія!

Цими словами Мадлон кидала виклик водночас іще й мені та Софі. Саме так вона обстоювала вірність та порядність.

А таксі, проте, бігло далі, Робінзон і досі не наважувався зупинити його.

— То ти не йдеш? Тобі краще на каторзі? Гаразд! Тобі начхати, що я тебе викажу?.. А що я кохаю тебе — на це тобі теж начхати? Тобі начхати й на майбутнє? Чи передусім тобі начхати на самого себе? Скажи мені!

— Атож, певною мірою — відповів Робінзон. — Маєш слушність. Але мені начхати не тому, що йдеться саме про тебе, а не про когось іншого. Ти тільки не думай, ніби я прагну образити тебе. По суті, ти дуже мила… Але я більше не хочу, щоб мене кохали. Це мені огидне!

Мадлон не сподівалася, що їй скажуть отаке просто у вічі, відповідь приголомшила її, і дівчина до пуття вже й не тямила, куди повернути почату сварку. Вона розгубилася, та за мить оговталась:

— Ах! Це тобі огидне! А що воно означає, чому це тобі огидне? Поясни мені, невдячна паскудо!

— Ні! Не ти — все мені огидне! — відповів Робінзон. — Я не хочу… Й не треба через це до мене сікатись…

— Що ти сказав? Ану повтори! Я — і все? — Мадлон намагалася збагнути. — Я — і все? Тож поясни мені, що це означає?.. Я — і все?.. Не говори мені китайською, скажи французькою, отут, при всіх: чого я тобі тепер огидна? То ж ти, паскудо, кохаючись, не відчуваєш насолоди? Ти це робиш без насолоди? Ну наберись духу відповісти! Скажи всім, що не відчуваєш насолоди!

Попри лють, що тіпала дівчиною, її манера захищатись із допомогою таких закидів мало не розсмішила мене. Та веселивсь я недовго, Мадлон знову накинулася на мене:

— А він, — мовила вона, — хіба не тішився щоразу, як ловив мене десь у закутку? Падлюка! Чи посміє цей бахур заперечити? Та скажіть мені, що вам усім закортіло новенького! Признавайтеся! Вам свіжини захотілось? Оргій? А чому вам не потрібна чиста дівчина?.. Зграя мерзотників! Гниди! Навіщо тут шукати причини? Ви переситились — оце й усе! Вам не стає вже духу навіть на власні нечестя! Ви вже боїтеся їх!