Ґео (Георгій) Шкурупій - Жанна батальйонерка

– Ви дуже добродійні, пане студенте, але залишіть свої поради при собі! Вони вам згодяться в ваших лекціях з філології! – обурено промовив Голуб’ятніков.

Жанна схилилася до Голуб’ятнікова і, заспокоюючи, попестила його руку.

– Фі!.. Сергію Григоровичу, не сваріться! Амулети безперечно мають силу, коли лише вірити в них. Ви, мабуть, читали книгу Пап’юса «Окультизм», от в ній дуже багато говориться про різні такі речі, що мають чудодійну силу. Це автор, якому безперечно можна вірити! Цей професор користується з великої уваги навіть при імператорському дворі.

– Я вже казав, що найкращий амулет для мене – це буде ваше ім’я! Воно спонукатиме мене на геройські вчинки.

– О, пресвята Євгеніє, захиснице наших душ! – зідхнув Муславський.

– Я дійсно хтіла би бути святою Євгенією, щоб іти спереду солдат, коли вони йдуть в атаку!.. Чому жінки не б’ються на війні, як чоловіки? Колись були відважні амазонки, що билися не гірше найкращих вояків. Я відчуваю в собі силу, як будь-яка з цих амазонок. Ви думаєте, що жінка не може бути така ж хоробра, як і чоловік?..

– Вона може бути відважніша за славнозвісного героя Кузьму Крючкова. Той може нанизати на списа одразу трьох прусаків, а гарна жінка може одним своїм поглядом вбити принаймні десятьох… Я перший віддався б до вас у полон, Жанно, коли б ви пішли війною проти мене! – зауважив Муславський.

– Це справді може статися, Юрію Семеновичу, коли ви не залишите своїх дотепів. В чому справа Льоню? – звернулася вона до Криницького, що допіру підійшов до них і не наважувався щось сказати.

– Там прийшов ще один адепт! – насмішкувато промовив Криницький, не зважуючись говорити далі.

– Так запросіть його сюди?..

– Це візник… і..

– Візник?..

– Він приніс якогось паршивого кота й питає пана поручника!..

Всі запитливо подивилися на Голуб’ятнікова, поглядами вимагаючи від нього пояснень.

– А… о… це ціла історія… заберіть у нього кота й дайте йому по шиї. Е… дайте йому оце!.. – офіцер витяг гаманця й дав Криницькому три карбованці.

Жанна й Муславський мовчки дивились на Голуб’ятнікова, поки знову не з’явився Криницький з величезним білим котом у руках. Кіт був здоровенний, але брудний і худий неймовірно. З нього з усіх боків випиналися кістки й він сильно нагадував славнозвісну Росинанту – кобилу хороброго лицаря Дон-Кіхота. Голуб’ятніков обережно забрав кота в Криницького і став його пестити, кіт довірливо потерся об його уніформу й замуркотів.

– Це кіт чи кішка? – запитав у Голуб’ятнікова Муславський. – Вона виявляє до вас найщирішу симпатію.

– Я дуже люблю тварин, – почав Голуб’ятніков, – цю нещасну істоту ми трохи не роздушили, коли я їхав до вас. Уявіть собі, сидить цей кіт серед дороги на снігу й жалібно нявкає… Навколо цілі замети снігу, мороз, а він один серед дороги… Я спинив візника й покликав кота до себе. Він напрочуд не побоявся і підійшов, тоді я взяв його до себе в сани і ми разом приїхали до вас. Я хтів… а… але я його лишив у візника і сказав йому, що коли цей кіт пропаде, то я з нього здеру шкуру й викину на мороз, щоб він пам’ятав, як слід поводитися з котами.

– Як його звати? – запитала Жанна.

– Він поки що безіменний, але ми можемо його охрестити… О… – цебто дати йому назву!

– Оголошую конкурс на краще ім’я цьому котові! – заявив Муславський. – Пропоную дати йому назву Лотос, в честь нашого товариства. Хоч він і брудний тепер, але він, здається, мусить бути білий.

– Що ви, – сказала одна з гімназисток, – ви назвіть його Муркою! У нас теж є кіт і його звуть Ґастоном, мені страшенно не подобається це ім’я, але на інше він не йде.

– Дуже гарне ім’я Васька! – сказав хтось із присутніх.

Кіт блиснув очима й подивився на Жанну, ніби розуміючи, що про нього мова.

– Дивіться, дивіться! – скрикнула гімназистка, – як у нього демонічно поблискують очі! Це не простий кіт!

– Може, це демон? – сказав Криницький. – Тепер вечір… Така погода…

Ці слова Криницького справили на присутніх гнітюче вражіння. Вони всі раптом згадали, чого вони сюди зібрались і притихли. Мовчання на хвилину звисло в кімнаті.

– Його ім’я буде – Агасфер! – сказала Жанна. – Я дуже люблю демонічні назви.

– Кис-кис, Агасфер! – покликав Муславський.

Кіт зіскочив з колін Голуб’ятнікова й кинувся чогось у дальній куток кімнати, можливо, що там була миша.

Присутні здригнули від несподіванки. А Голуб’ятніков став задоволено покручувати свої вусики, що нагадували два шматочки білявого клоччя.