– Це ви, пане Муславський! – першою привітала його Жанна. – Що ж ви так спізняєтесь? Це не гаразд! А ми вас чекаємо!
Гості на хвилинку відірвались од своїх затишних розмов і подивилися вбік Муславського й Жанни, вони то напевне не чекали цього студентика. Чого ж це Жанна розписується за них. Ну, мабуть, тут щось та є.
– Знайомтесь! – промовила Жанна. – Це Юрій Муславський. Філолог та історик.
Студент спокійно вклонився присутнім, потім пройшов до дивана і зручно сів на нього, випадково розлучивши якусь парочку, що провадила тиху теософську розмову.
– Вибачте, я, здається, перешкодив вашій розмові, – сказав студент, помітивши це, – але на дворі такий мороз, що виморожує всяку ввічливість. Не знаю, чи вийде щось з нашої вечірки й чи з’явиться сьогодні будь-який дух. Ручусь, що будь-який дух замерзне при сьогоднішньому морозі! Принаймні мій дух остільки замерз, що не помітив навіть вашої присутности!
– Ми розмовляли про народні прикмети! – заговорила до нього панночка, помітивши, що в Муславського гарне обличчя. – Правда, що коли зимою багато снігу, то літо буде тепле?..
Новий різкий дзвоник стурбував гімназиста Криницького, він одчинив двері й побачив перед собою струнку й енерґійну постать офіцера… Офіцер, не гаючи часу, зайшов до передпокою й зачинив двері.
– Змія, – розгублено промовив Криницький.
– Голуб’ятніков! – відповів офіцер. – Сергій Григорович Голуб’ятніков!..
– Цього мало, ви скажіть пароль!..
– Моє прізвище Голуб’ятніков, я поручник Голуб’ятніков! Цього цілком досить. Це краще за всякий пароль! – сказав офіцер, даючи Криницькому свого кашкета, а потім неохайно кинувши йому на руки свою шубу.
– Можете доповісти, що прибув поручник Голуб’ятніков!
– Ви помиляєтесь, – ображено відповів гімназист, – я не льокай, я вартовий «Священного Лотосу» – Леонид Криницький!
– Це новий титул, – сказав поручник, – але не ображайтесь – усі ми льокаї, тільки маємо різні ранґи. Коли б ви були в армії, то напевне були б прапорщиком, а значить і моїм льокаєм!
Поручник дзенькнув острогами й пішов до кімнат. Роздратований Криницький кинув шубу та кашкета поручника на стілець і пішов за ним, залишивши свою почесну варту і вирішивши, що це вже не така приємна справа, і що багато приємніше розмовляти десь у куточку кімнати з гарненькою гімназисточкою. Він уже не хтів і посвяти у вищий духовний ступінь товариства «Священний Лотос».
Після поручника Голуб’ятнікова прийшов ще один гість, але це був гість самого професора Барка, який нічого спільного з товариством «Священного Лотоса» не мав. Але тепер гості Жанни поводилися трохи шумніше. Поручник Голуб’ятніков порушив містичне шепотіння по куточках дзеньканням своїх острогів та несподіваними викриками, а Муславський своїми дотепами викликав сміх, що остаточно розвіяв окультну атмосферу. Великий портрет Анни Безант – теософського теоретика і просто гладкої бабулі, що замотала себе хмарою білого серпанку, докірливо поглядав на це товариство. Воно не могло серйозно поставитись навіть до такої дитячої розваги, як спіритичний сеанс.
– Жанно, з сьогоднішнього дня, як вам відомо, я вже став справжнім захисником вас од самого кайзера! Незабаром їду до Петрограда і звідти вже на фронт. Сподіваюсь, що ви не забудете мене, коли я своїми грудьми буду захищати нашу Росію, а разом з нею й вас, Жанно! В шанцях під гуркіт німецьких гармат я згадуватиму ваше обличчя, Жанно, ваше чудесне бронзове волосся!.. І з яким захопленням я читатиму листа від вас, Жанно! – лірично наспівував Голуб’ятніков Жанні.
Жанна задумливо дивилась у глиб кімнати, а Муславський поглядав на постать поручника, не знаючи, чим би припинити несподівану зливу його лірики.
– Ви тільки уявіть собі весь жах війни. Кров!.. Смерть!.. При атаках я буду кричати ваше ім’я, Жанно, воно буде моїм бойовим гаслом!
– Не жартуйте, Сергію Григоровичу, – поволі відповіла на це Жанна, – вашим гаслом мусить бути наша велика Росія.
– Поручник носитиме ваше ім’я, як амулет проти німецьких куль, – втрутився в розмову Муславський. – Е… Ви знаєте… Я читав в одному з журнальчиків, що різні амулети, а особливо Георгієвські хрести дуже захищають од німецьких розривних куль «дум-дум». За думкою автора статті куля обов’язково силкується влучити в такий амулет або хрест… В цьому журналі, до речі, оголошено великий розпродаж амулетів та іконок. Я на вашому місці, Євгеніє Михайлівно, обов’язково подарував би нашому шановному оборонцеві цілу серію отаких іконок!..
Читать дальше