Едґар По: Ділок

«Система — душа будь-якого бізнесу».

Давня приказка

Я — ділок. І прихильник системи. Бо найголовніше, зрештою, — це система. Та нікого я так глибоко не зневажаю, як отих диваків та дурнів, котрі тільки розпатякують про порядок та систему, а що воно таке — не тямлять: вони суворо дотримуються букви і тим-таки чинять наругу над духом цих понять. Такі химерники завжди витинають якісь штуки, а говорять, буцім діють «за системою». Як на мене, то це просто купи не тримається, бо порядок та система є прикметами лише буденного та очевидного і ні з чим outre * геть не сумісні. Ну який сенс можуть мати такі, приміром, вирази, як «упорядкований фертик» або «систематизована химера»?

Уявлення мої про всі ці матерії, либонь, не були б такі ясні, як вони є, аби не стався зі мною з самого малку отой щасливий випадок. Якось, коли я верещав куди дужче, ніж годилося, добросерда старенька ірландка, моя няня (яку я не забуду у своїй духівниці), вхопивши мене за п'яти, двічі-тричі крутонула в повітрі, побажала, щоб мені заціпило, «верескунові клятому», — і гахнула мною об бильце ліжка, пром'явши мені маківку «пиріжком», мов того капелюха. Отак, кажу я вам, було вирішено мою долю й закладено підвалини мого процвітання. На тім'ячку мені враз набігла ґуля та так і лишилася, що можна помітити літньої пори, а згодом виявилося, що то і є орган порядку. В ньому й зародилася моя прихильність до системи та впорядкованості, завдяки котрій я став таким видатним ділком.

Кого на світі ненавиджу над усе, то це геніїв. Усі вони віслюки та й годі, що більший геній, то більший з нього віслюк, і винятків з цього правила не буває. Приміром, з генія ніколи не вийде ділка, так само як з жида — доброчинця, а з соснової шишки — мускатного горіха.

Ці сіроми вічно заходжуються коло всіляких дивовижних і безглуздих оборудок, що аж ніяк не відповідають усталеному ладу речей, — і то замість узятися до якогось справжнього діла. Отож генія ви одразу впізнаєте з того, чим він займається. Як стрінете чоловіка, що намагається стати купцем або промисловцем, котрий вкинувся у бавовняне чи тютюнове діло або погнався за чимсь таким самим чудернацьким, котрий волів би зробитися галантерейником або миловаром і таке інше, а то ще корчить із себе адвоката, коваля чи лікаря, — одне слово, займається чимось дивацьким, — можете не сумніватися: це — геній, а отже, як не крути, віслюк. От я, приміром, зовсім не геній, а звичайнісінький ділок. Мій обліковий журнал та гросбух вам це доведуть. Скажу без зайвої скромності, в них повний лад, адже мені властиві акуратність і пунктуальність, властиві до такої міри, що жодному годиннику не перевершити мене в точності. До того ж справи, якими займаюсь я, завжди імпонують буденним звичкам моїх ближніх. І це я завдячую зовсім не своїм пришелепуватим батькам — безперечно, вони вже постаралися б зробити з мене безнадійного генія, аби мій ангел-хранитель не порятував мене в слушну хвилину. У біографічному творі правдивість — найголовніше, не кажучи вже про автобіографічний. Та хто повірить, коли я розповім, аж ніяк не для жарту, що коли мені сповнилося років п'ятнадцять, батечко прилаштував мене в контору до одного поважного торговця залізним крамом, котрий мав, на його думку, «вельми прибутковий бізнес». Вельми прибутковий, аякже! Все скінчилося тим, що через два-три дні довелося їм відпровадити мене додому, в лоно рідної недоумкуватої сімейки — з гарячкою та нестерпними болями в тім'ї довкола мого органу порядку. Шість тижнів я на ладан дихав, ще трохи — і віддав би богові душу, лікарі вже дивились на мене як на приреченого — і таке інше. Дарма що зазнав тяжких мук, я склав подяку долі. То був порятунок: я не зробився «поважним торговцем залізним крамом», за що й послав благословення вже згаданій гулі на моєму тім'ї, що стала знаряддям мого порятунку; благословив і ту добросерду стареньку, яка свого часу мені те знаряддя дарувала.

Більшість хлопчаків тікає з дому у віці десяти-дванадцяти років, а я почекав, поки мені виповнилося шістнадцять. Та навіть і тоді я, може, не здумав би тікати, якби ненароком не підслухав, як моя стара ненька вела мову про те, що, мовляв, слід приставити мене до бакалійного діла. Подумайте лишень — до бакалійного діла! Я одразу вирішив накивати п'ятами і спробувати знайти собі якесь справді пристойне заняття, аби надалі не залежати від забаганок цих двох підстаркуватих вигадників, які — тільки й пильнуй — заповзялися так чи інак зробити з мене генія. Все пішло як по маслу з першої спроби, і на той час, коли мені виповнилося вісімнадцять, я вже мав чималенький зиск у галузі кравецької ходячої реклами.