Едґар По - Ділок

Отак я справно бізнесував, підгрібаючи мідячок до мідячка, аж поки одної лихої днини мусив з головою поринути в інший промисел: чоботи собачити. Професія ця де в чому подібна до попередньої, але зовсім не така поважана. Правда, місце в мене було пречудове, в самісінькому центрі, а щітки й вакса — щонайкращі. Та й песик, нівроку, вгодований і нюшкувати неабиякий мастак. Він служив при цьому ділі вже довгенько і, скажу вам, добре на ньому знався. Працювали ми зазвичай так. Помпейко мій, вивалявшись на славу у багнюці, примоститься, бувало, на порозі близенької крамнички та й пильнує, чи не вигулькне звідти дженджик у начищених чоботях. А тоді мерщій підбіжить до нього та й потреться об лискучі халявки. Дженджик той ну лаятися на всі заставки та роззиратись на всі боки, чи не побачить де чистильника. А я тут як тут, наче з-під землі вродився, тримаю ваксу і щітки напоготові. Роботи тої — на якусь хвилинку, і шість пенсів у тебе в кишені. Попервах цього сяк-так вистачало — я не зажерливий. Зате песик мій виявився зажерливим. Я відраховував йому третину прибутків, але його під'юдили заправити з мене половину. Цього вже я стерпіти не міг — отак ми розсварилися й порозбігалися в різні боки.

Потім я деякий час крутив катеринку * і, скажу вам, велося мені вельми непогано. Діло це просте, нехитре й не вимагає якогось особливого хисту. Купуєте собі за півдарма отой музичний млинок, а щоб наладнати його як слід, залазите йому в нутро й гупаєте разів зо три молотком — та замашніше. Ви навіть не уявляєте, як поліпшите цим його тональність, а для діла то має неабияке значення. Далі вам лишається тільки завдати інструмент собі на плечі і мандрувати, аж поки надибаєте на вхід з дверним молотком, обтягнутим оленячою шкірою. Перед тою оселею ви й зупиняєтесь і починаєте крутити катеринку, вдаючи всім своїм виглядом, наче отак стоятимете й крутитимете хоч до Судного дня. Рано чи пізно якесь з вікон розчахнеться й вам кинуть шестипенсовика з вимогою «дати людям спокій і забиратися геть». Я знав, що деякі катеринщики ладні «забиратися геть» бодай за таку дещицю, але сам вважав, що вкладений у діло капітал завеликий, аби дозволити собі «забиратися геть» менш як за шилінг.

Заняття це давало мені чималий зиск, але не давало чомусь повного вдоволення, отож урешті я його кинув. Сказати по щирості, працював я за невигідних умов, адже в мене не було мавпочки; до того ж, американські вулиці такі бруднющі, а демократична потолоч така причеплива і кляті вуличні хлопчаки такі зловмисні — хоч плач.

Тому з кілька місяців довелося бити байдики, аж поки закортіло мені погратися в листоношу і я зумів прилаштуватись до цього діла. Воно геть просте та й наварити з нього щось таки можна. Приміром, рано-вранці я заготовляв цілу паку фальшивих листів: нашкрябаю по кілька рядків на кожному аркушику — яку завгодно вигадку, аби загадковіше, — і попідписую як заманеться, скажімо, Том Добсон чи Боббі Томпкінс. Тоді поскладаю аркушики, позаліплюю сургучем, понаклеюю підроблені марки з фальшивими штемпелями — начебто з Нового Орлеана, Бенгалії, Ботані-Бея або ще з якого далекого краю — і прожогом вискакую з дому як людина, що дуже поспішає. Отак кожного ранку я бігав від будинку до будинку, вибираючи найімпозантніші. Постукаюся, вручу листи й отримаю належну післяплату. Платили всі, ніхто не вагався. Люди такі дурні: завжди охоче викладуть грошики за листа, а надто за два, — тож я без найменшого клопоту встигав шугнути за ріг будинку ще до того, як розпечатають мої епістоли. Найгірше в цьому занятті те, що доводилося чим більш ходити, чимдуж бігати і безперестану міняти маршрути. Крім того, мене гризло сумління. Адже нестерпно чути, як лають безневинну людину, а все місто заходилося так клясти Тома Добсона та Боббі Томпкінса, аж мені вуха в'янули. І я з огидою відвернувся від цього діла.

Восьмий і останній мій промисел — котівництво. Це найприємніший, найзисковніший і геть не обтяжливий бізнес. Як відомо, в нашій країні розплодилася сила-силенна котів — така, що життя від них не стало; отож на останню сесію Законодавчої ради було внесено петицію про те, щоб зарадити цьому лихові; петицію підписало багато людей, зокрема — найшанованіших. Рада в ту пору була як ніколи добре поінформована і, ухваливши на сесії цілу низку мудрих та корисних запроваджень, увінчала їх пам'ятним Кицьг-Актом. У своїй первісній редакції новий закон пропонував винагороду (по чотири пенси) за котячу голову, однак Сенатові пощастило протягти поправку до основної статті і таким чином замінити слово «голову» на слово «хвіст». Поправка ця була така безперечно доцільна, що палати проголосували за неї nem. con.*