Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Ариґоф з’явився саме тоді, коли Гульвіса, оточений піднесеним натовпом, давав свій неперевершений майстер-клас першокласної гри у бакару. Зліва від нього незмінно стояв Мірандау, який час до часу випрошував у приятеля фішку, справа за його грою з цікавістю спостерігали жінки, серед них і сестри Катунди. «Швидше дай же мені фішку, друже, поки заклад іще не закрили», — попросив Ариґоф. Не зводячи з карт очей, Гульвіса недбало витягнув з кишені фішку, навіть не дивлячись, яка її вартість. То була маленька, недорога фішка, всього на п’ять мільрейсів, але негрові більшої й не треба було. Він побіг до рулетки, поставив на «26» і виграв. Потім іще двічі ставив на це число і двічі вигравав. Через десять хвилин в Ариґофа було дев’яносто шість конто, у Гульвіси — дванадцять, не рахуючи конто і трьохсот мільрейсів Мірандау.

Цієї ж благословенної ночі Ариґоф — по-британському елегантний і з претензією на поведінку англійського лорда — відразу ж замовив і оплатив пошиття шістьох костюмів із найкращого білого англійського льону. Також повернув уже досить давній борг у шістдесят мільрейсів Аристидесу Пітанзі, кравцю, пристрасному гравцю в рулетку, який, втім, боявся грати по-справжньому. Скупість не дозволяла йому робити більше однієї-двох скромних ставок за вечір, і він тинявся між столами, переживаючи за ставки інших, підказуючи, на яке число ставити, радіючи чужому везінню й засмучуючись через невдачі.

Аристидес давно вже махнув рукою на цей борг, але побачивши, як ефектно виграв його боржник, а з ним не розрахувався, забув про світські манери і при всіх гравцях і дівчатах зажадав повернути гроші. Звісно, це було дуже принизливо, проте він і оком не змигнув.

— Шістдесят мільрейсів? За костюм?.. До слова, Пітанґо, а скільки у вас коштує замовити костюм із білого лляного полотна?

— Зі звичайного лляного полотна?

— Англійського, найдорожчого, кольору яєчної шкаралупи. Найкращого з усіх, що можна придбати.

— Ну… Приблизно триста мільрейсів…

Ариґоф витягнув із кишені пачку купюр по п’ятсот мільрейсів кожна і простягнув їх кравцеві.

— Тут два конто… Пошийте мені шість нових костюмів, а з цих грошей заберіть і свої шістдесят мільрейсів. Решту я вам даю за те, що ви не полінувалися прийти і привселюдно стягнути з мене борг просто в процесі гри…

Жбурнувши кравцеві гроші в лице, Ариґоф повернувся до нього спиною. А той під насмішки жінок заходився збирати купюри.

О, Ариґоф був той іще джентльмен, а як і кожного джентльмена, його ніщо, крім гри, не цікавило; для цього бідного, мов церковна миша, чорного, аж синюватого, майстра капоейри двері готелю «Палас» були зачинені після того, як одного разу він зчинив там добрячу бійку, коли якийсь виглянсуваний татусів синочок, добряче залившись віскі, побачив бездоганно вбраного в усе біле Ариґофа, розсміявся і голосно викрикнув: «Погляньте лишень на цю мавпу, яка втекла з цирку». Зал було вщент розгромлено, а на обличчі того нахаби й досі красується слід від Ариґофового ножа.

З нагоди приголомшливого виграшу друзі влаштували святкову гулянку під пильним керівництвом Шимбо. За столом були Мірандау, Робату, Анакреон, Пе де Жеґе, архітектор Лев-Срібний-Язик, журналісти Курвело і Жоау Батиста, бакалавр Тибурсіо Баррейрос і, ясна річ, гостинні власники закладу та кілька легковажних спокусниць, яких на бажання сестер Катунд називатимемо артистками. Цих «Богом обдарованих сестер», як назвав їх у своїх статтях Жоау Батиста, народила від різних батьків Жасинта Апанья-о-Баґо. Найстарша була майже негритянка, наймолодша — майже біла, а середня — чарівна мулаточка. Зовні вони геть не були схожі між собою, зате всі як одна — лицемірні й підступні. Співали сестри огидно, зате кохалися неперевершено; цей істинний талант підтвердив Жоау Батиста, який невпинно тринькав на кмітливих сестер усі свої гонорари. Поласувавши кожною, одна за одною, редактор досі не міг визначитися, якій із них віддати пальму першості. Крім того, середня сестра, Зилда, гинула за Гульвісою.

Лев-Срібний-Язик і адвокат, прагнучи лакоминки, хотіли запросити до них у компанію «гонолульських сестер» . Але марно. Ці «сестри» не були сестрами навіть по матері й народилися зовсім не в Гонолулу, як стверджували, а в Америці. Обидві були темношкірі, вельми граційні та неймовірно пластичні: тендітна та ніжна Жо нагадувала косулю, а швидка мускулиста Mo — пантеру. У них були приємні голоси і свої примхи: вони не приймали запрошень на прогулянки, вечері, морські купання в Ітапоа, нічні пікніки, а також не сідали за столик до шанувальників і не випивали з ними. Навіть банкірові Фернандо Ґоесові, високому, красивому, елегантному холостяку, в якого грошей кури не клюють, а навколо так і крутяться жінки, не вдалося запросити їх на вечерю; тож він ходив у «Палас», щоб мати змогу просто дивитися на них, смакуючи французьке шампанське. Жо та Mo співали спіричуелс [42] Спіричуел (або спіричуелс, англ. Spirituals, Spiritual music ) — духовні пісні афроамериканців, основний жанр афро-американського музичного фольклору. і джазові пісеньки, танцювали, вихиляючи грудьми та сідницями, і ніколи не розлучалися; перед виходом на сцену вони сиділи де-небудь в затишному куточку і, тримаючись за руки, попивали напої з одного келиха. А після виступу піднімалися до себе в номер і ніколи ні з ким не спілкувалися.