Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Шимбо здобув незалежність і солідний статус очільника муніципалітету, правителя Бельмонте, тому Рита де Шимбо просто не могла заявитися до нього, як проста смертна — адже вона була його фавориткою, справжньою королівською куртизанкою. Тому вона взяла з собою свиту з трьох красунь, дуже різних, але однаково чудових: Зулейка Маррон, примхлива, розпусна мулатка, яка вміла так вихляти стегнами, що створювались затори і захоплено озиралися пішоходи; Амалія Фуентес, загадкова, схильна до містики перуанка з м’яким, приємним голосом, ну і Зізі Кульюдинья, розкішна спокусниця, тендітна і золотава, мов пшеничка. Одначе цю невеличку чарівну процесію — соромно зізнатися! — бельмонтинці не лише належно не привітали, а ще й узяли на кпини, до того ж не самі лише тамтешні дами, а й кавалери. За винятком хіба що певних прошарків населення — безвусих студентів, кількох нероб і просто охочих гульнути — жителі містечка поставилися до красунь з підозрою і відверто уникали.

Згодом Риту де Шимбо бачили опівночі на балконі муніципалітету; та насилу трималася на ногах і на все місто викрикувала лайки, запас яких у неї був невичерпний. Пішов поголос, начебто старий комерсант Авраам, уже дідусь, кинувся всім на посміх до Зулейчиних ніг, тринькаючи спадок своїх онуків на розваги з коханкою; Береко, поштовий службовець, незіпсований і цнотливий юнак, закохався в Амалію Фуентес і, розгледівши її безгрішну та релігійну натуру, запропонував їй руку і серце, чим дуже розчарував свою консервативну та забобонну рідню. Скандал сягнув апогею, коли Кульюдинья стала мрією всіх гімназистів, їхньою королевою, їхнім прапором запеклої битви та чистим ідеалом. Дійшло до того, що чарівна блондинка, ніскілечки не соромлячись, ходила вечорами по Бельмонте в оточенні гімназистів, а поет Сосіженес Коста присвячував їй сонети. Яка ганьба для всього міста!

Навіть зарозумілий вікарій під час проповіді своїм пронизливим голосом обвинуватив Шимбо у його гріховній поведінці. Він назвав цих принадних дівиць «приблудними столичними повіями», «бісовими блудницями»… Бідні дівчата! З цією проповіддю священик звернувся до натовпу парафіян під час недільної меси, обвинувативши Шимбо в тому, що він перетворює тихий Бельмонте на Содом і Гоморру, руйнує теплі домашні вогнища, розбиває сім’ї і що бідолашному містечку дуже не пощастило мати за очільника такого розпусника, «Нерона в кальсонах». Маючи чудове почуття гумору, Шимбо лише посміявся з уїдливісті падре. Дівчата розплакалися, Рита де Шимбо закликала до помсти, а адміністративний секретар Міґел Турко, екзальтований сирієць, знаний підлабузник, палко відданий Ґімараєнсам, запропонував поквитатися з вікарієм, пославши двох горлорізів відлупцювати його і заодно навчити хороших манер.

Шимбо витер Риті сльози, подякував сирійцю за відданість і, заплативши двом найманим убивцям, які втекли з Ільєуса, відпустив їх. На перший погляд, Шимбо тільки здавався безтурботним та легковажним, насправді ж він був обережний, спритний стратег із неабиякою політичною далекоглядністю. Він добре уявляв собі, як відреагував би старий сенатор, якби він, Шимбо, оголосив війну Церкві і побив священика, бажаючи помститися за трьох блудниць. До того ж у падре були особисті причини ненавидіти його. Назвавши Шимбо «Нероном у кальсонах» він натякав на ту ніч, коли шанований глава муніципалітету в самих трусах утікав через усе місто після того, як вікарій упіймав його на гарячому в обіймах наївної Марикоти, старанної наймички, покірної овечки вікарія, яка служила йому не лише в кухні але й у спальні.

Тому Шимбо нічого більше не залишалося, крім як зібрати своє невелике майно, взяти з собою ображених гостей і попід руку з Ритою де Шимбо попливти на найближчому пароплаві в Баїю, відмовившись від високої посади, гонорарів, почестей і відрахувань від підпільного грального бізнесу. Бельмонте осиротів, втративши вмілого адміністративного керівника і столичних красунь. Після себе Шимбо залишив відремонтовану пристань, добудовану школу і підправлений цвинтарний паркан, а дівиці залишилися приємним спогадом, який іще довго тривожив спокійний сон Бельмонте.

У Баїї Шимбо отримав прибуткове місце службовця в управлінні юстиції, де ніхто за ним більше не стежив і не контролював кожен його крок. Він знову занурився в нічне життя міста і його походеньки вирували в «Табарисі» (де знову зійшла на трон Рита де Шимбо), в «Трьох Герцогах», у будинку розпусти Карли та Гелени Бейжа-Флор. Батько-сенатор час до часу відривав його від бурхливих пригод і виконання скромних обов’язків секретаря з реєстрації шлюбів, щоб використовувати в своїх політичних маневрах, що гарантували б йому становище в суспільстві та всілякі вигоди, отримати які було мрією багатьох, тільки не Шимбо, все, про що він мріяв, — це вільне безтурботне життя людини, яка живе як сама собі знає.