Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

— Весела вечірка, авжеж? — звернувся він до дони Розилди, починаючи свій історичний діалог.

На всіх його гулянках завжди було одне і те ж. Спершу — приплив всеохопної, бурхливої радості. Світ здавався йому досконалим і неперевершеним, а життя легким і безтурботним. У такі хвилини він міг усе зрозуміти, всьому радів, легко знаходив контакт навіть із таким опудалом, як його сусідка. Він ставав дуже люб’язний, товариський, без угаву фантазував і вигадував щось цікаве. Забував про те, що він бідний студент, «вічний, спраглий до знань студент», як він сам себе називав і жив у цьому образі постійно, — натомість входив у роль молодого, успішного юнака, вдатного агронома і завзятого ловеласа. Він любив розповідати всілякі історії й робив це бездоганно, майстерно змальовуючи колоритні типажі і гостросюжетні ситуації. І не просто розповідав, а захоплено ділився кожною з таких історій, і йому не раз казали, що він цілком міг би стати відомим письменником.

Та якщо вечірка затягувалася, то до ночі весь його оптимізм і хороший настрій кудись випаровувалися і до кінця гулянки Мірандау починав нарікати на свою долю, безжально ганити себе і критикувати, згадуючи дружину — безневинну жертву його деградації, чотирьох дітей, які залишилися без їжі, і всю родину, якій загрожує виселення, поки він марнує життя в гральних кублах і борделях. «Я жалюгідний розпусник, ница падлюка». Таким був цей простий і порядний хлопець, коли його мучила совість. Утім, ця друга сутність Мірандау проявлялася досить таки рідко і тільки після дуже затяжних пиятик.

Проте зараз, о пів на дванадцяту ночі, на вечірці у майора Пержентино Піментела, відставного офіцера військової поліції штату, Мірандау був усім задоволений і сповна налаштований на душевну бесіду з доною Розилдою. Він щойно від пуза наївся, скуштувавши всі страви, а деякі навіть по кілька разів. Столи гнулися від усіляких баїянських наїдків.

Ватапа і ефо, абара [22] Абара — квасолевий пиріг із креветками, приправлений соусом з солодкого перцю і олії денде. і каруру, мокека з крабів, креветок і риби, акараже і акаса [23] Акаса — суміш рисової і кукурудзяної каш, загорнута в бананове листя. Подається з молоком та цукром. , шіншін, рис із вудженим м’ясом і перцем, а крім того, гори смажених курчат та індиків, свинячі окости і смажена риба для тих недоумків, які ще не оцінили смак олії денде (Мірандау, набивши повні щоки їдла, запевняв, що не перевелися на цьому світі плюгаві добродії, здатні на будь-яку ницість). Цю неймовірну кількість їдла рясно запивали алуа [24] Алуа — освіжаючий напій, заквашений на ананасовій шкірці, імбирі та інших фруктах, подається з лаймом і льодом. кашасою, пивом і португальським вином. Уже багацько років майор щороку влаштовував таке свято, дотримуючись суворої клятви вшановувати традиції кондомбле, відколи божества ориша врятували йому дружину, якій загрожувала смерть через камені в нирках. Він не жалів грошей, які цілий рік заощаджував і з радістю витрачав за один вечір. Отже, Мірандау наївся до гикавки — він любив попоїсти, а ще більше любив випити — і зараз, ситий, ледь дихаючи від такої кількості їдла й алкоголю, він жадав лише цікавої бесіди, що добре сприяє травленню.

У залі вирувало аргентинське танго під чудову музику Жоаузіньйо Наварро, найвідомішого піаніста Баїї. Деякі жителі з особливо витонченим музичним смаком, як, скажімо, суддя Кокейжо, вмикали радіо, тільки щоб послухати композиції у його виконанні. І чи, бува, не його гра на світанку в «Табарисі» змусила всіх забути про втому? Було дуже важко його запросити на приватні вечірки, адже часу на такі аматорські дрібниці він зовсім не мав. Одначе майорові він не міг відмовити і завжди приймав його запрошення, оскільки колись давно старий не раз ставав йому у пригоді.

Мірандау доброзичливо поглядав на пари, які кружляли у танці, аплодував неперевершеній грі Жоаузіньйо, всміхався сусідці і запевняв, що на цій вечірці немає фасонистіших юнаків, ніж він і Гульвіса. Потрапити на свято майора Тиририка (як прозвали хвацького Пержентино хлопчаки з Ріо-Вермельйо) вважалося майже непосильною місією, так, це нелегка справа і вдасться там опинитися чи ні було метою не одного парі. Мірандау був на сьомому небі від щастя: нарешті їм із Гульвісою вдалося подолати бар’єр, споруджений майором, нарешті важкі, замкнені на ключ дубові двері, що відчиняються лише перед запрошеними близькими і давніми друзями родини, розчахнулися й перед ними. Більше того, їх обох прийняли з розкритими обіймами майор і дона Аврора, його дружина, яка ще прискіпливіше за майора стежила, щоб їхній дім відвідували тільки гідні і шановні гості. А на вулиці жвавий натовп роззяв, які гідно програли парі та з гіркотою визнавали свою поразку, коли Гульвіса і Мірандау, перекинувшись кількома словами з майором Тиририкою, під гучні вигуки дони Аврори увійшли в будинок. І як же їм це вдалося?