Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Щоб присутні змогли належно вшанувати пам’ять покійного і полегшити його першу, таку ще непевну ніч після смерті, їх слід сердечно прийняти, подбати про їхні почуття й підтримати сили.

Коли та що варто пропонувати в таких випадках?

До вашої уваги розклад на всю ніч, від початку до кінця. Каву слід подавати весь час, звісно, це має бути класична чорна кава. На сніданок — кава з молоком, хліб, масло, сир, печиво, кукурудзяні тістечка або ж пиріжки з солодкої маніоки, кукурудзяна паляниця з яєчнею; все це, і тільки вранці, подають винятково для тих, хто витримав чування аж до світанку.

Найкраще завжди мати в чайнику окріп, щоб вистачало на каву — адже люди приходять увесь час. До кави подавати сухе і бісквітне печиво; також присутнім можна запропонувати канапки з сиром, шинкою, ковбасою або просто якісь легкі закуски — зазвичай цього цілком достатньо.

Якщо прощання організовують на найвищому рівні, не жаліючи грошей, то опівночі можна подати по чашці гарячого шоколаду чи по горняті наваристого курячого бульйону. А насамкінець — котлетки з тріски, смажене м’ясо, крокети, різноманітні солодощі та сухофрукти.

Окрім кави, з напоїв можна запропонувати пиво або вино, але не більше склянки — до бульйону чи смаженого м’яса. А от шампанське подавати аж ніяк не варто — це вважається ознакою поганого тону.

Чи в бідній, чи в багатій сім’ї, жодне прощання не проходить без кашаси [3] Кашаса — бразильський міцний алкогольний напій з цукрової тростини. ; може не бути нічого, навіть кави, але щоб не було кашаси — це неприпустимо. Прощання без кашаси — прямий вияв неповаги до померлого, що вказує на байдужість і нелюбов до нього.

ГУЛЬВІСА, ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК ДОНИ ФЛОР, ПОМЕР НЕДІЛЬНОГО РАНКУ ПІД ЧАС КАРНАВАЛУ, натхненно витанцьовуючи самбу в костюмі баїянки у складі одного з гуртів карнавальної процесії на площі Другого Липня, неподалік від свого дому. Він не був учасником того гурту, а тільки нещодавно приєднався до нього з чотирма своїми друзями — теж у костюмах баїянок, які разом із ним поверталися з бару на площі Кабеса, де рікою лилося віскі коштом багатого і марнотратного власника какаових плантацій Мойзеса Алвеса.

Ватагу очолював маленький імпровізований оркестр гітаристів і флейтистів; на кавакіньйо грав довготелесий Карліньйос Маскареньяс, але ж, ах! — як божественно він грав. Хлопці були перебрані на циган, а дівчата — в одностроях угорських та румунських селянок; але ніколи жодна угорка, румунка чи навіть болгарка або словачка так би хвацько не викаблучувала, як це робили ці жваві, сповнені сил та квітучої молодості дівчата.

Побачивши процесію, що вийшла з-за рогу, і почувши неперевершену гру сухореброго Маскареньяса, збуджений Гульвіса швиденько пішов їм назустріч і опинився перед розкішною смаглявою румункою — величною, мов церква; ба навіть не просто церква, а достеменний храм Святого Франциска — так вилискували золоті оздоби на її сукні. Не довго думаючи, звернувся до неї:

— А от і я, моя гарна росіяночко…

Маскареньяс у циганському вбранні, оздобленому скляними намистинами та бісером, зі святковими сережками у вухах, під мелодійний плач гітари та флейти натхненно вигравав на своєму кавакіньйо. Підхоплений музикою Гульвіса так самовіддано кинувся танцювати самбу, як робив усе, крім хіба що власне роботи. Він кружляв посеред процесії, вибивав закаблуками навпроти мулатки, підступав до неї у вихилясах та обертасах, аж раптом, геть неочікувано, приглушено захрипів і гепнувся долілиць на землю, а з його рота пішла жовта піна. Але гримаса смерті не змогла стерти веселої усмішки запального гультяя, яким він був усе життя.

Його друзі одностайно вирішили, що це все через кашасу, бо чи здатні були чотири або п’ять чарок віскі, спожитих у фермера, зашкодити такому витривалому пиякові як Гульвіса. А та дешева кашаса, що вони пили на Муніципальній площі у барі «Тріунфо» від самісінького відкриття Карнавалу, тобто ще з учорашнього ранку, раптом вдарила йому в голову і звалила з ніг. Але величну мулатку непросто було ошукати. Медсестра за фахом, вона звикла до смерті, бо щодня бачила її в клініці, тому не дозволяла собі так по-панібратському поводитися з нею: підморгувати їй чи танцювати самбу. Вона присіла біля Гульвіси, приклала пальці до його шиї і здригнулась, відчувши як холод пробіг її спиною:

— Боже, та він ж мертвий!

Решта теж кинулися до тіла молодика, мацали зап’ястя, піднімали біляві кучері, намагаючись вловити поштовхи серця. Та все було марно, вони так і не нащупали пульс. Гульвіса назавжди покинув Карнавал Баїї.