Генри Торо - Волден, або Життя в лісах

У місті Куру був митець, який прагнув досконалості. Одного дня йому спало на думку створити посох. Вирішивши, що час є складовою частиною кожного недосконалого твору, але не позначається на творі досконалому, він сказав собі: посох мій буде досконалий в усьому, навіть якщо мені не судилося створити нічого іншого в цьому світі. Він одразу рушив у ліс по деревину, щоб знайти саме такий кийок, який йому потрібен; він знаходив палицю за палицею, і всі відкидав, друзі поступово його полишали, адже старішали й помирали у своїх трудах, але митець не постарішав ані на мить. Він і сам не зауважив, як відданість цій єдиній меті, рішучість і глибока побожність наділили його вічною юністю. Він не йшов на компроміси з Часом, а тому Час не ставав у нього на шляху і тільки зітхав, лишаючись на віддалі, бо не міг його здолати. Коли він нарешті знайшов цілковито придатний для посоха патик, місто Куру вже перетворилося на древні руїни, і він сів на уламках, щоб зняти кору з палиці. Коли він надав палиці потрібної форми, Кандагарська династія вже добігала кінця, і він патиком написав на піску ім'я останнього з тієї породи, а тоді взявся за дальшу роботу. Коли він обтесав і відполірував посох, Кальпа вже не була Полярною зорею, а доки прикріпив маківку і наконеччя, оздоблені коштовностями, Брахма встиг прокинутися й заснути багато разів [250]. Навіщо я зупиняюся на таких деталях? Коли він додав останні штрихи, посох раптом різко збільшився на очах у приголомшеного майстра. Той виріб виявився найдосконалішим творінням Брахми. Працюючи над посохом, майстер сформував цілу нову систему, цілий світ з досконалими й гармонійними пропорціями, в якому старі міста й династії відійшли, а на зміну їм прийшли гармонійніші й славетніші. Під ногами в нього досі лежала свіжісінька тирса, і він зрозумів, що для нього і його витвору проминання часу — це лише ілюзія, і насправді минуло не більше часу, ніж потрібно, аби одна іскра з розуму Брахми впала на хмиз смертного розуму й розпалила багаття. Матеріал був чистий, і мистецтво його було чисте; отже, й витвір його неминуче мусив вийти дивовижним.

Жодна подоба, якої ми можемо надати речам, не буде такою корисною, як істина. Лише істина служить людям вірою і правдою. Здебільшого ми перебуваємо не на своєму істинному місці, а в оманливому положенні. Натура наша слабка, тож ми будуємо припущення щодо стану речей і займаємо там місце, і таким чином перебуваємо у двох станах водночас, і вибратися з них удвічі тяжче. У тверезі моменти ми бачимо тільки факти, стан речей, яким він є. Кажи те, що маєш сказати, а не те, що вважаєш за потрібне сказати. Істина краща за будь-яку вигадку. Лудильника Тома Гайда спитали, чи хоче він сказати останнє слово, стоячи на ешафоті. Він сказав: «Передайте кравцям — хай сім разів відміряють, а один раз відріжуть». А◦молитву його товариша забуто.

Хай яким нікчемним є твоє життя, дивися правді у вічі й проживай його; не лай його, не називай образливими словами. Воно все одно краще за тебе. Що багатшим стаєш, то злиденніший вигляд має твоє життя. Той, хто любить присікуватися, навіть у раю побачить хиби. Люби своє життя, хай◦би яким злиденним воно було. Навіть у богадільні можна прожити приємні, захопливі, славетні години. Призахідне сонце однаково яскраво відбивається від вікон хижі бідняка й палацу багатія, а навесні сніг перед їхніми порогами тане одночасно. Не маю підстав вважати, що ясний розум менш задоволений бідним життям і думає там менше радісних думок, ніж у палаці. Як на мене, міська біднота часто живе незалежніше, ніж будь-хто інший. Можливо, вони просто сягнули такої величі духу, що приймають усе без образ. Більшість вважає, що покладатися на підтримку міста ганебно, зате багато хто не вважає ганебним добувати для себе на прожиток підлістю, за що мусило◦би бути більш соромно. Плекайте бідність, як трави у своїм садку, як шавлію. Не завдавайте собі клопоту зачасто добувати щось нове — новий одяг чи нових друзів. Переверніть старе, поверніться до нього. Речі не змінюються — змінюємося ми. Продавайте свій одяг, а думок своїх не збувайте. Бачить Бог, товариства вам не бракуватиме. Навіть якби мене довіку замкнули в куточку якоїсь мансарди, як павука, доки мої думки при мені, світ навколо не змаліє. Як казав філософ, «в армії з трьох дивізій можна відняти генерала, і запанує безлад, але навіть у найницішої й найзлиденнішої людини не можна відняти думки» [251]. Не намагайся завзято розвиватися й піддавати себе багатьом різним впливам, адже то гульня і марнотратство. Світло божественного оприявнюють смирення й темрява. Тіні бідності й ницості збираються довкола нас — «аж ба! Творіння розпросторюється в нас на очах». Варто пам'ятати, що навіть якби нас наділили багатством Креза, цілі наші не змінилися б, та й засоби для їхнього досягнення — також. Ба більше, якщо бідність сковує твої можливості — скажімо, якщо ти не можеш купувати книжок і газет, — обмежуєшся найважливішим, найсуттєвішим досвідом; мусиш мати справу з матеріалом, який дає найбільше цукру й крохмалю. Життя найсолодше при самій кісточці. Ти захищений від того, щоб зледащіти. Велика щедрість іще нікого не довела до великих збитків. Непотрібні статки тільки й дають змогу, що купити непотріб. А◦те, що справді потрібне душі, за гроші не купиш.