Сэмюэль Беккет - Уот

Уот переліз через хвіртку і опинився на платформі разом зі своїми валізами. Бо, перш ніж дряпатися через хвіртку, він, прозираючи у майбутнє, задумав перетягнути через ту саму перешкоду свої валізи і дати їм змогу впасти на землю, але вже по той бік. Перехопившися через хвіртку, не клятий, не м’ятий, та ще й зі своїми валізами, теж не подряпаними і не заплямленими, Уот першим ділом обернувся й подивився через ґрати, туди, звідки щойно прийшов.

З багатьох зворушливих картин, які відкрилися його зорові, жодна не зворушила його глибше, ніж вид дороги, яка тепер здавалася ще білішою, ніж удень, а між живоплотом і баюрою взагалі ніби хто її пофарбував у білий колір. Дорога ця досить довго тяглася прямо й рівно, а тоді раптом стрімко пірнала вниз і губилася серед рослинності, яка безладно пнулася вгору і псувала весь пейзаж.

Димарів будинку містера Нота не було видно, попри те, що повітря було прозоре і видимість була на диво чудова. За гарної днини їх можна було помітити аж зі станції. А от за гарної ночі, виявляється, ні. Бо Уотові очі, коли він напружувався і як слід їх вилуплював, були не менш видючі, ніж у будь-кого, навіть за такої пізньої години, а зараз ніч була напрочуд гарною, навіть як для цього краю, і без того вславленого своїми напрочуд гарними ночами.

З погодою Уотові завжди щастило.

Уоту вже трохи набридло совати очима вздовж шляху, коли його приспану увагу привернула і пожвавила фігура, очевидячки, людського походження, що рухалася гребенем дороги в його бік. Уот перш за все вирішив, що ця істота або підвелася з-під землі, або впала з неба. По-друге, через п’ятнадцять, а то й двадцять хвилин він вирішив, що проява ця, перш ніж вигулькнути, певно, десь ховалась за огорожею чи в баюрі. Уот не мав певності щодо того, чоловік це чи жінка, священик чи черниця. Розмірами своїми, як здавалося Уоту, фігура ця не скидалася ні на хлопчика, ні на дівчинку. Але визначити, чоловік це був, жінка, священик чи черниця, він не мав ніякої спромоги, скільки б не напружував свої очі. Якщо ж то був хлопчик або черниця, то та черниця була жінка надзвичайно дебела, навіть як для цієї місцевості, вславленої своїми дебелими жінками, а особливо черницями. Але Уот добре знався на тому, яких розмірів можуть набувати деякі жінки і певні черниці, тому, подивившися на цю постать нічного подорожнього, зробив висновок, що то ні жінка, ні черниця, а достеменно або чоловік якийсь, або священик. Що стосується одягу цієї прояви, то при такому освітленні і на такій відстані не було ясно, складається він із простирадла, мішка, ковдри чи хламиди, отже, одяг також не додавав ніякої певності. Бо вбрання подорожнього, наскільки міг бачити Уот, а його очі навіть посеред ночі були не гірші, ніж у будь-кого іншого, треба було тільки зосередити їх на чомусь одному, починалося біля голови і кінчалося біля п’ят, в той час зверху громадилося щось капелюхоподібне, непевної статі, що скидалося на, м’яко кажучи, пожовклий від довгого вжитку, перекинутий догори дном нічний горщик. Якщо ж то була таки жінка або надзвичайно дебела черниця, то та жінка або черниця, попри свою дебелість, вирізнялася ще й неабиякою незграбністю. А жінки-велети, як знав Уот із власного досвіду, часто-густо виявлялися нетіпахами, і велетенські черниці також. Їхні руки не кінчалися пальцями десь біля стегна, а тяглися незбагненним для Уота чином до самої землі. Ноги рвучко мотилялися одна за одною, права — у правий бік, ліва — у лівий, не так уперед, як у різні боки, і внаслідок цього з трьох футів, подоланих за кожним кроком, тілові вдалося просунутися вперед лише на один. Це надавало всій ході своєрідної кайданної вишуканості, споглядати яку було дуже болісно. Уотові здалося, ніби раптом у темряву випурхнули, спалахнули і розлетілися назад у морок слова: єдині ліки — дієта.

Уот нетерпляче чекав, поки цей чоловік, якщо це був чоловік, чи жінка, якщо то була жінка, чи священик, якщо то був саме він, чи черниця, якщо це була черниця, наблизиться і дасть його голові чистий спокій. Він не жадав ні розмови, ні гарного товариства, ні втіхи, ні задоволення своєї хіті, де там! він лише прагнув позбутися цієї непевності і більше нічого.

Він не розумів, чому йому раптом закортіло дізнатися, що то таке суне шляхом. Він не тямив, добра істота іде до нього чи зла. Йому здавалося, що, відкинувши геть почуття суму чи задоволення, треба лише шкодувати про те, що він цим так переймається, що йому не байдуже, що то за проява суне шляхом, шкодувати і шкодувати.