Сэмюэль Беккет - Уот

Надія на те, що такий собака існує, була вельми слабка.

Та й шанси знайти такого собаку, навіть якщо він існував, були жалюгідно малі.

2. Був, очевидно, вибраний котрийсь із кепсько годованих довколишніх псів, якому з дозволу його власника хтось із служників містера Нота висипав рештки їжі містера Нота по тих днях, коли містер Нот щось залишав у чаші. В такому випадку хтось із служників містера Нота мусив, нап’явши пальто і капелюха, дибати з теплої хати у чорну і густу, мов смола, пітьму, що ж, цілком імовірно, або у зливу, це теж не виключено, і плуганити потемці під холодним дощем, з казанком у руці, закоцюблений і схожий на опудало, під самісіньку собачу буду.

Але ж де певність, що, коли він туди дійде, собака сидітиме в буді? А що, якщо він десь на всю ніч завіється?

І де певність, навіть якщо служник з казанком страви застав собаку, що той нагуляв апетит і подужає зжерти все, що йому принесли? А що, як собака за день уже повністю вгамував свій голод? Та й хто може поручитися, що коли собака десь під ранок або серед ночі прибіжить, то він буде такий голодний, що вмить упорає весь казанок страви? А що, як за ніч він наб’є собі десь повен кендюх, бо саме для цього він і завіявся?

3. Наймався, очевидно, кур’єр чи посланець, це міг бути чоловік, хлопчик, жінка чи дівчина, який приходив надвечір і в певну годину, скажімо, о восьмій годині п’ятнадцять хвилин, по тих днях, коли було що віддавати собаці, щоб він відносив ту їжу собаці, будь-якому, і стояв над ним доти, доки той усього не з’їсть, а якщо собака не зможе або не схоче доїдати, то віднести залишки іншому, будь-якому, і стояти над ним доти, доки той усього не доїсть, а якщо і цей не зможе або не схоче доїдати, то віднести залишки іншому, будь-якому собаці, і так далі, доки страву не буде спожито геть-чисто усю, до останнього атома, і лиш тоді із порожнім казанком повертатися до господи.

(Цього служника можна було б використовувати для чищення чобіт чи черевиків, перш ніж він вийде шукати собаку з повним казанком, хоча, звичайно, вщерть повним його не назвеш, чи коли він повернеться з порожнім казанком, або в ту мить, коли він дізнається, що сьогодні собаку годувати нема чим. Це була б велика полегкість для садівника, такого собі містера Ґрейвза, і дозволила б йому весь той час, який забирали в нього чоботи й черевики, займатися садом. А чи не дивно, ще й як дивно, що люди про деякі речі кажуть: вони повні, хоча вони аж ніяк не повні, а про непорожні речі ніхто й ніколи не каже, що вони порожні? А причина, мабуть, полягає в тому, що коли хтось щось наповнює, то аж ніяк не по вінця, бо так незручно, а коли щось спорожняють, то до останньої крихти, перекидаючи посудину догори дном, ще й миють її, коли є потреба, вкладаючи в це завзяття і навіть лють.)

Але де взяти певність, що кур’єр згодує страву собаці або собакам так, як велить інструкція? Хіба йому що завадить з’їсти все самому, взяти й продати комусь усе, що є в казанку, або частку того, а ні, то роздати, ба й висипати, усю страву в найближчу баюру чи дірку, щоб заощадити час і не мати ніякого клопоту?

А що як кур’єр через недугу, нехіть, пияцтво, недбалість чи лінощі не з'явиться саме того вечора, коли буде чим годувати собаку? Але могло ж статися і таке, що й у найвитривалішого, найтверезішого, найсвідомішого із кур’єрів, котрий знав усіх місцевих дворняг, їхній норов і схованки, їхні відтінки і аналогічні подробиці, навіть у нього могло лишитися в казанку трохи страви, на денці, зліва чи справа, у ту вирішальну мить, коли старовинний дзиґар бив десяту годину. От як тому богобоязливому кур’єрові нести того казанка назад у господу, якщо він вчасно його не спорожнив, а з’явитися з ним уранці він не мав права, бо всі казани, сковорідки і горщики містера Нота повинні бути в хаті на своєму місці, а не валятися бозна-де по ночах?

Але той собака і будь-який, просто собі, взагалі собака, хіба це одне і те саме? Адже в інструкції, писаній для Уота, йшлося не про собаку взагалі, а саме про собаку, тобто не про будь-яку сучку чи пса, а про собаку конкретного, себто не те, щоб сьогодні один собака, завтра другий, післязавтра — третій, ні, щодня той самий, бідний старий собака, аж поки він здохне. Але хіба кілька собак — це й є те саме, що один, конкретний собака?

4. Знайшли, очевидно, чоловіка, в якого був злиденний собака, і домовилися з ним, щоби він щовечора між восьмою і дев’ятою годинами разом із собакою проходив повз будинок містера Нота. У ті вечори, коли для собаки лишалася якась їжа, у вікні встановлювали лампу, червону лампу, або краще зелену, а решту вечорів — фіолетову лампу, або краще зовсім ніякої лампи. І от чоловік (а трохи згодом і собака також), проходячи повз будинок, підводив очі до вікна і, помітивши червону лампу або зелену, поспішав до ґанку, і стояв над своїм собакою, доки той не з’їдав усі залишки їжі містера Нота, а помітивши фіолетову лампу або темне вікно, не поспішав разом із собакою до дверей, а йшов собі далі, разом із собакою, наче зовсім стороння людина.