Джозеф Киплинг - Кім

— Хто з ними?

— Тільки наймити-кулі. У них немає слуг. Вони такі потайні, що самі готують собі їжу.

— Що я маю робити?

— Чекати і дивитися. Як тільки зі мною щось трапиться, ти знаєш, де шукати папери.

— Краще би їм потрапити до рук Магбуба Алі, ніж якогось бенгальця, — зневажливо кинув Кім.

— Багато є способів дістатися до милої, крім як падати зі стіни.

— Дивіться, ось Пекло для скупих і жадібних. З одного боку від нього — Жадоба, а з іншого — Втома, — Лама захопився своєю справою, а один із чужинців малював його при скороминущому вечірньому світлі.

— Годі, — зрештою безцеремонно мовив чоловік. — Я його не розумію, але хочу це зображення. Він кращий художник, ніж я. Запитай, чи він не продасть роботу.

— Він каже: «Ні, сар», — відповів бабу. Лама, звісно ж, мав намір розлучатися зі своїм священним малюнком заради простого подорожнього не більший, аніж будь-який єпископ має намір нести священні чаші свого собору в ломбард. По всьому Тибету було повнісінько дешевих копій малюнка Колеса, але Лама був митцем, і до того ж заможним настоятелем свого монастиря.

— Можливо, через три дні, або чотири, або десять, якщо я відчую, що сагиб — шукач і має гарне розуміння, я сам намалюю йому копію. Але ця використовується для посвячення новаків. Розкажи йому, знахарю.

— Він хоче її зараз — за гроші.

Лама повільно похитав головою і почав згортати Колесо. Росіянин зі свого боку бачив усього лише нечистого старого, що торгувався за брудний шматок паперу. Він дістав жменю рупій і напівжартома хапнув згорток, який розірвався в руках у Лами.

Серед кулі прокотився тихий нажаханий шепіт — дехто з них походив із долини Спіті і вважав себе добрим буддистом. Ображений Лама випростався і сягнув рукою по залізний важкий пенал — зброю жерців, а бабу засмикався від муки.

— А тепер бачите, бачите, чому я хотів свідків. Це дуже безсовісні люди. О, сар, сар! Ви не можете бити святого!

— Чело! Він осквернив Святе Писання!

Але запізно. Перш, ніж Кім устиг завадити, росіянин ударив старого в обличчя. Наступної миті нападник покотився донизу по схилу разом із Кімом, який вхопив його за горлянку. Удар розбудив усіх невідомих ірландських демонів у крові хлопця, а несподіване падіння ворога довершило справу. Напівоглушений Лама упав навколішки, кулі з речами дременули на гору так, як мешканці рівнин бігають по долині. Вони побачили несказанне кощунство і тепер мусили вшитися з того місця, перш ніж боги й демони гір почнуть мститися. Француз, вхопивши револьвер, підбіг до Лами із наміром узяти його в заручники замість свого компаньйона. Злива гострих камінців — горяни кидають дуже влучно — відігнала його, і кулі з Ао-Чанга захопив Ламу з собою навтьоки. Усе відбулося зненацька, як настає раптова гірська ніч.

— Вони забрали речі та зброю, — волав француз, навсліпачки стріляючи у темряву.

— Нічого, сар! Нічого! Не стріляйте. Я йду на поміч, — і Гарі, скотившись по схилу, налетів усім тілом на задоволеного і здивованого Кіма, який переможно товк головою об камінь майже неживого ворога.

— Вертайся до кулі, — прошепотів бабу хлопцеві на вухо, — речі у них. Папери у кілті з червоним верхом, але проглянь усюди. Забери їхні папери, особливо мураслу [князівський лист]. Іди! Той другий іде сюди!

Кім рвонув нагору. Обіч нього дзенькнула об камінь револьверна куля, і він припав до землі, як куріпка.

— Якщо ви будете стріляти, — крикнув Гарі, — то вони спустяться і знищать нас. Я врятував джентльмена, сар! Це вкра-ай небезпечно.

— Юпітером присягаюся, — Кім напружено думав англійською, — це збіса вузьке місце, але думаю, що це самооборона. — Він сягнув рукою за пазуху по дарунок і невпевнено — адже за винятком кількох пробних пострілів у Біканірській пустелі він ніколи не користувався маленьким револьвером — натиснув на курок.

— А що я казав, сар? — здавалося, що бабу плаче. — Спускайтеся сюди і поможіть воскресити. Ми всі в біді, кажу я вам.

Постріли вщухли. Почулися кроки і спотикання, а Кім із шипінням подерся в темряві на гору, мов той кіт… чи як тубілець.

— Вони тебе поранили, чело? — гукнув згори Лама.

— Ні. А тебе? — хлопець пірнув у гущавину низеньких ялиць.

— Я цілий. Повертайся. Ми підемо з цими людьми до Шемлега-під-Снігом.

— Але не раніше, ніж вчинимо правосуддя, — пролунав чийсь голос. — Я дістав рушниці сагибів — усі чотири. Ходімо вниз.

— Він ударив святого чоловіка — ми це бачили! Наша худоба перестане плодитися, наші жінки перестануть народжувати! Сніги на нас обваляться, коли прийдемо додому… І це поверх усіх наших утисків!