до сера Джона Франкліна
[5] Англійський мореплавець, дослідник Арктики, контр-адмірал. Зник безвісти під час пошуків Північно-Західного проходу з Атлантичного океану в Тихий.
: то були лицарі, титуловані і безтитульні, — славетні морські волоцюги. По ній плавали всі кораблі, назви яких, наче самоцвіти, сяють крізь пітьму часів: від «Золотої лані»
[6] Флагманський трищогловий корабель (галеон) Френсіса Дрейка, на якому той здійснив навколоземне плавання (1577–1580); перша назва — «Пелікан».
, що вертала додому з округлими боками, везучи гори скарбів, щоби після візиту Її Величності Королеви увійти в легенду, до «Ереба» і «Страху»
[7] Кораблі з експедиції Д. Франкліна.
, які поривалися до інших звершень, але так і не вернули назад. О, ця ріка знала величні кораблі і величних людей! Вони вирушали з Детфорда
[8] Район південного Лондона, що розташований на південному узбережжі Темзи: з часу Генріха VIII там діяли королівські доки, а в XVII ст. там розмістився головний осідок Східно-Індійської компанії.
, з Ґрінвіча
[9] Південне передмістя Лондона, розташоване нижче за течією Темзи, здобуло славу «морських воріт» Англії: у 1675 році Карл ІІ заснував тут Королівську ґрінвічську обсерваторію, метою якої стало вироблення важливої для мореплавців системи координат.
, з Еріта
[10] Південний район Лондона, що розташований нижче Ґрінвіча; тут у давнину був малий річковий порт, який Генріх VIII перетворив на морський: з того часу і аж до ХІХ ст. то було місце, де кораблі скидали баласт, аби пройти через мілини вгору по ріці.
— авантурники й перші поселенці; кораблі військові й торгові; капітани, адмірали, таємничі «контрабандисти» східних морів і повноважні «генерали» Східноіндійського флоту
[11] Власний флот Східно-Індійської компанії (1600–1883) — акціонерного торгового товариства, створеного, згідно з хартією Єлизавети І, з метою ведення торгівлі з Індійським субконтинентом та Китаєм; компанія мала великий вплив на території Британської імперії, тому успішних її співробітників дуже часто спіткав і політичний успіх у метрополії.
. Шукачі золота чи слави, вони спускалися доліріч, тримаючи меча, а часто й смолоскипа, — посланці влади всередині країни, носії іскри священного вогню. Яку велич несли відпливні течії цієї ріки до таємниць невідомих земель! Мрії людей, зародки держав, паростки імперій…
Сонце зайшло, над рікою запали сутінки, й уздовж берега замерехтіли вогні. На багнистій мілині яскраво світився «триногий» маяк Чепмен [12] Металевий маяк, побудований на мулистій частині гирла Темзи біля о. Канвей у 1846 році, виведений з експлуатації 1956 року.
. Корабельні вогники ковзали фарватером — тлум вогників, що сновигають угору-вниз. А ген на заході, біля верхів’їв ріки, гігантське місто досі зловісно вирізнялося на тлі неба — густим мороком під промінням сонця, моторошним відблиском у світлі зірок.
— І тут теж був колись один із похмурих куточків землі, — раптом озвався Марлоу.
Він єдиний серед нас усе ще чув «поклик моря». Найгірше, щó можна було про нього сказати, це те, що він не був типовим представником свого ремесла. Марлоу був моряком, але водночас волоцюгою, тоді як більшість моряків, якщо можна так висловитися, ведуть осіле життя. За вдачею вони — домувальники, а їхня домівка — корабель — завжди з ними, як і їхня батьківщина — море. Кораблі доволі схожі між собою, та й море завжди однакове. За такої незмінності оточення чужі береги, чужі обличчя, розмаїте багатство життя зазвичай прослизають повз, приховані не відчуттям таємниці, а презирливим незнанням, бо для моряка таємничим є лише море, яке панує над його існуванням і буває несповідимим, як сама Доля. Зрештою, морякові достатньо випадкової прогулянки або забави на березі після трудів праведних, щоби йому відкрилася таємниця цілого континенту, яка доволі часто не має для нього жодної вартості. Морські побрехеньки прості й невигадливі, і їхня суть уміщається у горіховій шкаралупі. Проте Марлоу й у цьому був не такий, як решта моряків (якщо відкинути його любов до вигадування небилиць): для нього суть історії була не всередині, як ядро горіха, а зовні, у тому, щó її оточує і допомагає зрозуміти: як посвіт вихоплює імлу або ж як завдяки примарному місячному світлу іноді стають видимими кільця туману.
Його зауваження нікого не здивувало. Це було дуже схоже на Марлоу, тож усі промовчали. Ніхто не завдав собі клопоту бодай гмикнути у відповідь. Тому він продовжив дуже-дуже повільно:
Читать дальше