Эмиль Золя - Черево Парижа

Клер, яка була свідком цієї сварки, почала сміятися нервовим сміхом, що роздирав їй горло. Від якогось часу вона стала ще похмурішою, ще химернішою, блідою, з червоними очима.

— Ну що ж тоді? — запитала вона.— Ти б її набила? А мене б теж набила, твою рідну сестру? Знай же, що так воно й буде. Я сама позбавлю від нього наш дім і сама піду до префектури замість мами.

І, побачивши, що Нормандка аж душиться від злості та белькоче погрози, дівчина додала:

— Тільки тобі не доведеться бити мене... Я кинусь у воду, повертаючись назад по мосту.

Великі сльози котились у неї з очей. Дівчина втекла до своєї кімнати, гучно грюкнувши дверима. Стара Мегюден не згадувала більше, що хоче виказати Флорана; тільки Мюш розповідав своїй мамі, що бабуся по всіх кутках ринку таємничо шепочеться з Лебігром.

Суперництво між красунею Нормандкою і красунею Лізою набуло ще більш прихованого та загрозливого характеру. Після обіду, коли над вікном ковбасної спускався тент із сірого тику в рожеву смужку, Луїза Мегюден кричала, що гладуха боїться, тому й ховається. За вітриною була ще внутрішня штора, і цікава Нормандка впадала у відчай, коли її спускали; на ній був намальований сніданок мисливців на узліссі, де чоловіки в чорних фраках і декольтовані дами, сидячи на жовтій траві, їли червоний пиріг, такий завбільшки, як вони самі. Певна річ, красуня Ліза нічого не боялась. Тільки-но сонце спускалося нижче, вона знову підіймала штору і спокійно в’язала, поглядаючи на ринковий майдан, обсаджений платанами, де копошилися маленькі свавільники, розриваючи землю під штахетами навколо дерев; на лавах палили люльки носильники; на обох кінцях тротуару два стовпи для афіш, барвисті, як арлекінове вбрання, були пообклеювані зеленими, жовтими, червоними та блакитними квадратами театральних об’яв. Ковбасниця, зручно вмостившись, стежила за красивою Нормандкою, вдаючи, наче дивиться на екіпажі, що проїздять мимо. Іноді Ліза нахилялась, мовби стежила за омнібусом, який зупинявся на майдані перед церквою Сен-Есташ,— омнібус ходив від Бастілії до Ваграмського майдану; а насправді вона краще розглядала торговку рибою, яка віддячувала за завіску тим, що накривала товар і свою голову великими аркушами сірого паперу, ніби бажаючи закритися від сонця. Однак перевага була тепер за красунею Лізою. Ковбасниця трималася цілком спокійно, чекаючи рішучого удару, тоді як Нормандка, хоч з усією сили намагалась поводитися благородно й гідно, завжди кінчала якою-небудь брутальною вихваткою, а потім сама жалкувала. Луїзі найбільше в світі хотілося вдати з себе цілком пристойну даму. І найгірше для неї було чути, як вихваляють гарні манери її суперниці. Стара Мегюден це помітила і від тої пори саме цим допікала дочці.

— Я бачила мадам Кеню коло дверей ковбасної,- говорила вона інколи ввечері.— Дивно, як ця жінка добре збереглась. І яка вона завжди чистенька, одразу видно справжню даму!.. А все тому, що сидить за прилавком,— це зберігає жінку й надає їй благородного вигляду.

У цих словах був натяк на пропозицію Лебігра. Красуня Нормандка не відповідала і на хвилину замислювалась. Вона уявляла себе за прилавком винарні, на другому розі вулиці Пірует, як і красуня Ліза. Це був перший крок в охолодженні її кохання до Флорана.

Справді, щодалі важче ставало захищати Флорана. Весь квартал постав проти нього. Здавалося, кожен особисто зацікавлений у тому, щоб його забрали. Тепер на ринку одні присягалися, що він запродався поліції, інші запевняли, що бачили його в льоху, де переховують масло: він силкувався зробити дірку в металевій перегородці комор, кинути туди запалений сірник... Це був цілий потік наклепів, який усе поширювався, хоч ніхто добре не знав його джерела. Павільйон морської риби приєднався до загального повстання останнім. Рибні торговки любили Флорана за його лагідність. Вони якийсь час боронили його, але, нарешті, підбурювані торговками, що приходили з павільйону молочних продуктів і з павільйону фруктів, піддались і вони. Тоді знову спалахнула боротьба великих животів і потворних бюстів проти людини сухорлявої. Флоран знову загубився між спідницями й корсажами, що мало не тріскались на своїх власницях; вони люто кружляли навколо його кістлявих гострих плечей. А він нічого не бачив і прямо йшов до здійснення своєї настирливої ідеї.

Тепер у всякий час і скрізь можна було побачити чорний капелюх мадмуазель Саже, що мелькав серед цієї метушні . Її маленьке бліде лице наче множилось. Вона заприсяглась у непримиренній ненависті до товариства, що збиралося в заскленому кабінеті пана Лебігра. Стара обвинувачувала цю компанію в поширенні історії про недоїдки. Справді, колись увечері Гавар розповів, що «стара коза», яка приходила підглядати за ними, живиться паскудством, що залишається від ненажерливої бонапартистської кліки. Клемане занудило, Робін хапливо ковтнув пива, наче хотів сполоснути собі горло, а торговець живністю усе повторював: